Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Це ім'я й сьогодні крутилося у неї на язиці, та Бесс ніяк не могла наважитися вимовити його.

Коли легке дихання дівчинки підказало їй, що мала міцно спить, вона вислизнула з кімнати.

Армстронг сидів у кріслі біля незапаленого комина. Уся ця сцена видавалася дещо нереальною: вона у нічній сорочці, він у верхньому одязі, свічки горять, але вогонь не палає, і на всьому лежить м'який відблиск ще денного світла. Її чоловік машинально крутив у руках дерев'яну іграшку, обличчя у нього було дуже серйозне.

Бесс почекала, та він, охоплений власними думками, так і не заговорив до неї.

— Це вона? — спитала трохи згодом. — Це вона — Еліс?

— Я думав, що це ти маєш знати. Що тобі підкаже жіночий інстинкт чи твоє зряче око?

Вона стенула плечима і торкнулася пов'язки на оці.

— Мені б хотілося, щоб це була вона. Мала гарнюнька. Та й інші діти до неї прикипіли.

— Це точно. Та як щодо Робіна? Він щось задумав?

— Наскільки я знаю Робіна — найімовірніше, так. Та ти ж зазвичай його захищаєш. Що змінилося цього разу?

— Це через ту жінку, місіс Івіс. Вона привела мене на ту галявину, Бесс. Я у цьому цілковито впевнений. Навмисне вилізла мені на очі. Потім примусила наздоганяти себе по всьому ярмарку. А тоді підійшла до того місяця, де стояли Вони, й підлаштувала все так, що я прибув туди саме вчасно, щоб побачити розіграну для мене виставу.

Армстронг знову замислився, а Бесс чекала, знаючи, що він обов'язково поділиться з нею думками, щойно впорядкує їх.

— Чого вона хотіла добитися цим лицедійством? Їй ніякого діла немає до того, чия то дитина. Цю жінку цікавлять лише гроші, тож хтось десь їй платить. Хтось заплатив їй за таємниче зникнення, щоб вона не змогла спізнати дитину, коли це було потрібно, і хтось зараз знову витяг її на світ Божий.

— І ти вважаєш, що цей «хтось» — Робін? Але… Ти ж казав, що йому начхати на цю дитину?

Він збентежено похитав головою.

— Я й справді таке казав, бо тоді так думав.

— А тепер?

— А тепер я не знаю, що й думати.

Армстронг поміркував ще хвилину. Бесс уже зібралася сказати, що пізно, і їм потрібно поспати хоча б кілька годин, аж тут він знову заговорив:

— Сьогодні сталася ще одна дивина.

Він дивився на іграшку — вирізану з дерева свиню.

— На ярмарку я пішов подивитися стенд фотографа. Подумав, що гарно було б зробити наш сімейний портрет — тут, на фермі. Розглядав там фотографії для продажу. Деякі знімки були зроблені під час останніх ярмарків, — і поглянь, що я там знайшов.

Він заліз у простору фермерську кишеню, дістав невеличке фото у рамці й простягнув Бесс.

— Це ж свиня! Ого! Та ще й уміє визначати, котра година!

Бесс скосила око, щоб прочитати напис на плакаті поряд із твариною.

— Вона також скаже, скільки вам років! Уяви собі!

— Придивися краще. До свині.

— Темвортська порода. Така ж, як і наші.

— Хіба ти її не впізнаєш?

Вона подивилася ще раз. Бесс зналася на свинях, але для неї одна свиня практично не відрізнялася від іншої. Та вона добре знала свого чоловіка.

— Хіба це?.. Невже це можливо?..

— Так, — підтвердив він. — Це Мод.

За два дні Донт повернувся до Оксфорда і збагнув, що й там його відволікають від роботи думки про драматичний поворот у долі дівчинки. До того ж чоловіка бентежила страшенна туга за нею. То було сміховинно — за весь той час, що вона перебувала у Вонів, він бачив її лише раз, коли робив знімки. Та все-таки між ними був зв'язок: завдяки ролі, яку відіграв Донт у порятунку дівчинки, утворилися певні стосунки між ним і родиною Вонів. Ніби з'явилися двері, в які він міг будь-якої миті постукати і розраховувати на те, що йому відчинять. Донт фотографував дівчинку разом із подружжям, і між ними встановилася дружня приязнь. Він уже розмріявся, як спостерігатиме за дорослішанням урятованої ним дитини, стане свідком того, як вона перейде з дитинства у юність, а потім у доросле життя. Тепер ці перспективи зникли, і Донт відчував гірке розчарування. Смуток повернув йому спогади про те, як у «Лебеді» він дуже необачно спробував розліпити набряклі повіки, щоб лише поглянути на неї. Як палко жадав залишити її собі. Згодом раціональність узяла гору над емоцією, та все-таки біль утрати не вгамовувався.

Коли він не думав про дівчинку, то його помисли займала Рита. Але це також не давало розради. Завдяки дівчинці він зрозумів, як палко бажає мати дитину. Коли його шлюб виявився бездітним, це засмутило найперше дружину. Його ж бажання мати дітей пробудилося доволі пізно, але тепер він гостро відчував його.