Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

— З нами поки що немає мого первістка, і я хотів би, щоб портрет був зроблений вдома, на фермі.

— Тоді містер Донт може якось приїхати до вас. Матиме досить часу, щоб зробити цілу серію знімків, надворі та в приміщенні. Я подивлюся його розклад, і ми виберемо день, який вас влаштує.

Поки вона говорила, Армстронг ковзав очима по стійці, на якій були знімки з минулих ярмарків. Виконавці моррісу, [8] Морріс (англ. Morris) — англійський народний танець, заснований на ритмічних рухах, що виконують під музику. Зазвичай морріс танцюють групи чоловіків в одязі, прикрашеному дзвіночками та стрічками. команди веслувальників, вуличні торговці, ярмаркові силачі…

Вони вже почали обговорювати дату, аж тут Армстронг різко зойкнув і замовк. Рита, що була поглинена записами у щоденнику, підняла голову.

Він роздивлявся одну фотографію, і на обличчі у нього застиг вираз глибокого шоку.

— З вами все гаразд, містере Армстронг?

Він ніби не почув.

— Містере Армстронг?

Вона посадовила його на свій стілець і принесла склянку води.

— Дякую! Усе добре! Коли було зроблено це фото? Як давно?

Рита подивилася номер знімку і знайшла його в Донтовому каталозі.

— Це ярмарок у Леглейді, три роки тому.

— А хто зробив це фото? Сам містер Донт?

— Так.

— Мені треба з ним поговорити.

— Він зараз на човні, у своїй фотолабораторії. Його не можна турбувати, інакше світло зруйнує знімки, які він проявляє.

— Тоді я куплю це фото, а пізніше повернусь і поспілкуюся з ним.

Він сунув Риті монети і, не чекаючи, поки його покупку загорнуть у папір, квапливо пішов, міцно тримаючи знімок обома руками.

Армстронг не міг відвести очей від світлини, але коли мало не перечепився об мотузку, натягнуту біля якоїсь ятки, зрозумів, що має сховати фото і знайти дружину та дітей. Поклав знімок до кишені, набрав повітря в легені й почав роздивлятися довкола. Тут на нього чекав другий сюрприз цього дня.

Звернувши за один із прилавків у пошуках Бесс, він побачив не свою дружину, а місіс Івіс, власницю «поганого будинку», де вкоротила собі життя Робінова дружина. Спочатку Армстронг побачив її в профіль: той гострий ніс не сплутати ні з чим. Отже, вона повернулася! Він міг закластися, що місіс Івіс також його помітила, бо коли розвернула обличчя до нього, в її очах промайнуло впізнавання. Але, мабуть, це було не так, адже як Армстронг не гукав її на ім'я, — вона розвернулася і пішла геть.

Чоловік натикався на ярмаркувальників, що траплялися на його шляху, і намагався її наздогнати. За короткий час йому вдалося майже наблизитися до неї крізь натовп. У ту саму мить, коли готовий уже був схопити її за руку, просто поряд із ним хрипко вискнула концертина, [9] Невеличка гармоніка. і коли він нарешті розминувся з музикантом, жінки вже й сліду не було. Армстронг вертів головою, заглядав між прилавками та столами, і навіть сам здивувався тому, як швидко виявив її. Підійшовши до ярмаркового перехрестя, він побачив, що вона стоїть там і ніби чекає на когось. Підняв руку, щоб зупинити її, але тут місіс Івіс помітила його і продовжила втечу.

У якусь мить він уже ладен був здатися, але попереду запала незвична тиша. Усі навколо завмерли. Аж тут повітря прорізав вереск — заляканий жіночий крик: «Забирайтеся звідси! Геть!»

Армстронг побіг туди.

Вон добіг до місця, де натовп особливо щільний, і був змушений фактично продиратися крізь нього. Коли дістався середини, то побачив Гелену, що стояла навколішки, її спідницю вщент вкривав бруд. Із нею була істерика. Поряд — висока темноволоса жінка з довгим гострим носом і блідими губами. Вона примудрилася стати так, щоб відрізати Гелену від дитини. Намагаючись випростатись із бруду, Гелена ніяк не могла обійти її широкі спідниці, щоб дістатися до дівчинки.

— Не розумію, — пояснювала жінка, ні до кого конкретно не звертаючись. — Я просто хотіла привітатися. Що в цьому поганого? Якось дивно влаштовувати скандал, коли я тільки й сказала: «Привіт, Еліс».

Вона говорила голосно. Мабуть, голосніше, ніж було потрібно. Почекала, щоб Вон підійшов ближче, і продовжила.

— Ви ж чули мене, так? Ви ж бачили? — у натовпі закивали. — Привітатися з дочкою колишньої мешканки мого будинку, яку я так давно не бачила — що може бути природніше?

Висока жінка поклала руки на плечі дівчинки.

У натовпі почулося бурмотіння. Воно було непевним, нечітким, збентеженим, але декілька людей підтвердили, що все так, як каже жінка. Та вдоволено кивнула.