Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

У розпал диспуту Донт, який примудрився не захмеліти, непоміченим вийшов із шинку і попрямував до «Колодію», пришвартованого за декілька ярдів угору за течією, біля старої верби. Він мав ще багато роботи.

У Баскот-Лоджі слуги віднесли господиню нагору до її спальні та доручили піклуванню Рити й економки. Гелена наче не помітила, що її роздягли чужі руки та наділи нічну сорочку на шалено тремтяче тіло. Її обличчя сполотніло, погляд був порожнім, і хоч губи ворушилися, жінка не говорила і не відповідала на запитання. Гелену поклали до ліжка, та вона не могла заснути; натомість підводилась і простягала руки, ніби намагаючись дотягнутися до дівчинки — драматичний епізод на ярмарку тепер повторювався у її власному домі. Потім Гелену знову охопила істерика. Вона плакала, і по дому розносилося безсловесне виття, сповнене болю та жаху.

Нарешті Риті вдалося вмовити її прийняти снодійне, але потрібен був час, щоб воно подіяло.

— Ви можете дати їй щось міцніше? Враховуючи її стан…

— Ні, — звела брови Рита. — Не можу.

Нарешті відвар узяв гору над надто збудженим розумом Гелени, і вона почала стишуватися. Та навіть потроху занурюючись у сон, жінка намагалася підвестися з ліжка. «Де?..» — бурмотіла вона, втупившись невідь куди здивованим поглядом, а ще: «Амелія…» Зрештою її голова опинилася на подушці, очі заплющились і з обличчя стерлися сліди негараздів цього дня.

— Піду скажу містерові Вону, що вона заснула, — промовила економка місіс Клер, але Рита затримала її на декілька хвилин питаннями про стан здоров'я місіс Вон останнім часом.

Коли Гелена прокинулася, її одразу охопили болісні спогади про те, що сталося напередодні, і мука та тривога анітрохи не зменшилися.

— Де вона? — стражденно ридала Гелена. — Де вона? Ентоні вже поїхав по неї? Я сама поїду. В кого вона? Де?

Її тіло було надто виснажене і не могло підтримати відчайдушні бажання її духу. Сил не вистачало навіть на те, щоб відкинути ковдри та підвестися без підтримки; а вже про те, щоб узяти човен і провеслувати до Келмскота або ж сісти на поїзд до Оксфорда й мови бути не могло.

Горе так вимордувало жінку, що вона подовгу мовчки лежала в ліжку, не рухаючись і дивлячись у стіну.

Під час одного такого затишшя Рита взяла її руку й спитала:

— Гелено, ви знаєте, що ви зараз при надії?

Погляд Гелени повільно сфокусувався на ній, у ньому читалося нерозуміння.

— Коли ми принесли вас додому й перевдягни у сорочку, я не могла не помітити, що ви знову набираєте вагу. А місіс Клер розповіла мені, що ви так об'їлися редискою, що вас аж знудило, і вона приготувала вам імбирний чай. Та знудило вас не через редиску, а через вагітність.

— Не може бути, — сказала Гелена, похитавши головою. — Коли Амелія зникла, у мене саме закінчилися місячні. Більше їх не було. Тож те, про що ви говорите, неможливо.

— Здатність зачати дитину формується не під час місячних, а за декілька тижнів до них. Якщо в цей період відбудеться запліднення, місячні так і не поновляться. Саме це й сталося з вами. Приблизно за пів року ви знову станете матір'ю.

Гелена зморгнула. Потрібен був певний час, щоб цю інформацію сприйняв її розбурханий стражданням мозок, але нарешті це сталося — вона стиха охнула і поклала руку собі на живіт. На її губах з'явилася слабка усмішка. Сльоза, що скотилася по щоці, була геть іншого ґатунку, ніж потоки сліз, якими вона нещодавно поливала подушку.

Раптом невеличка хмаринка набігла їй на чоло. Вона охнула вдруге, ніби нове знання щось прояснило у темних і потаємних закапелках її свідомості.

Після того Гелена заплющила очі й заснула глибоким природним сном.

Унизу, в півтемряві кабінету, стояв Вон і дивився у вікно. Він не запалив лампу. Не зняв верхній одяг. Здавалося, він навіть не рухався багато годин.

Коли Рита постукала й зайшла, Вон подивився на неї тьмяним поглядом людини, яка надто поглинена думками про минуле, щоб зважати на теперішні справи. «Так», — зронив він у відповідь на її звістку про те, що Гелена спить. «Ні», — така була реакція на запропонований снодійний відвар. «Так», — погодився він, коли Рита намагалася донести до нього, що Гелену варто вберігати від найменших потрясінь.

— Це надзвичайно важливо, — наполягала вона. — Особливо тепер, коли Гелена чекає дитину.

— Звісно, — мляво пробурмотів він, і Рита засумнівалася, чи чоловік узагалі почув новину. Вочевидь, Вон вважав розмову закінченою, бо знову повернувся до вікна і до обдумування того, що цілковито захопило його розум.