Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Немає дихання. Немає пульсу. Повне розширення зіниць.

Утім, вона досі зберігала незвичну настороженість. Стояла над крихітним тілом і розмірковувала, що ж так схвилювало її. Мабуть, ніщо інше як крижане повітря.

Від мертвих тіл можна багато про що дізнатися, якщо достатньо їх бачив, а Рита мала такий досвід. Відповіді на питання, коли, як і чому, були тут — якщо знати, де шукати. Рита взялася повно та ретельно оглядати трупик і невдовзі геть забула про холод. У мерехтливому світлі ліхтаря вона під різними кутами вдивлялася у кожен дюйм шкіри дитини. Піднімала її ручки та ніжки, зауваживши м'який рух суглобів. Зазирнула у вуха та ніздрі. Оглянула ротову порожнину. Обдивилася кожен пальчик і кожен нігтик. Завершивши огляд, вона відступила і насупила брови.

Щось не так.

Нахиливши голову вбік і розгублено скрививши рота, Рита почала пригадувати все, що їй було відомо. Вона знала, що втопленики мають покритися зморшками, набрякнути й роздутися. Знала, що їхня шкіра, волосся та нігті втрачають пружність і м'якшають. Тут не було жодної з цих ознак, але це значило лишень, що дівчинка не пробула у воді занадто довго. А ще ж і слизові оболонки. У втоплеників у кутках рота й у ніздрях виступає піна, але тут цього не було. Це також можна пояснити. Дівчинка вже була мертва, коли потрапила у воду. Це ще так-сяк. А от решта ознак дуже її бентежила. Якщо дитинча не втопилося, що ж тоді з ним сталося? Череп був цілий, на кінцівках не видно жодних слідів побоїв. На шиї немає синців. Жодна кістка не зламана. Жодних ознак пошкодження внутрішніх органів. Рита знала, як далеко може зайти людська жорстокість: вона оглянула й статеві органи дівчинки і переконалася, що та не стала жертвою протиприродного вторгнення.

Чи можна припустити, що дитя померло вчасною смертю? Але ж не було й жодних знаків хвороби. Насправді, судячи з ваги, стану шкіри та волосся, дитина цілком здорова.

Усі ці факти самі собою достатньо бентежні, але ж то було ще не все. Навіть якщо уявити, що дитинча померло природним чином і — неможливо уявити, чому — його позбулися, викинувши в річку, все-таки на тілі мали б бути ушкодження, отримані вже після смерті. Пісок і гравій залишають садна на шкірі, камінчики обдирають, уламки в руслі ріки ріжуть плоть. Вода ламає людині кістки, а об міст можна розтрощити череп. Та дивишся на цю дитину — а вона лежить без жодної відмітили, без синців, подряпин чи порізів. Маленьке тільце було бездоганним. «Як лялька», — так сказав їй Джонатан, описуючи дівчинку, що впала просто йому до рук. І вона тепер розуміла, чому йому так здалося. Рита провела рукою по підошвах дівчинки, обвела зовнішній край великого пальця ніжки — усе таке бездоганне. Можна подумати, що дівчинці ніколи не доводилося ступати по землі. Нігтики в неї були тендітні та перламутрові, ніби в новонародженої. Те, що смерть не залишила на ній жодного знаку, достатньо дивно, але ще дивніше те, що жодних ознак не залишило і життя. В Ритиному досвіді це був унікальний випадок.

Тіло завжди може розповісти якусь історію. Але трупик цієї крихітки був чистою сторінкою.

Рита зняла з гака ліхтар. Вона спрямувала світло на обличчя дитини, та воно було таким само невиразним, як і решта її тіла. Неможливо визначити, чи мали ці притуплені та недовершені риси відбиток краси, сором'язливої спостережливості чи лукавого бешкетування. Навіть якщо там колись була цікавість, безтурботність чи нетерплячість, життю не вистачило часу, щоб ці емоції залишили помітний слід.

Зовсім нещодавно — години зо дві тому — душа та тіло цієї дівчинки були надійно поєднані. Подумавши про це, Рита, незважаючи на весь свій досвід і професійну підготовку, раптово опинилась у вирі почуттів. Їй потрібен був Господь — далеко не вперше після того, як вона розірвала з ним стосунки. Господь, що, як у її дитинстві, усе знав, усе бачив, усе розумів. Яким простим усе здавалося, коли вона, нетямуща та збентежена, все-таки могла вірити в Отця нашого, який чудово все розумів. Рита могла собі дозволити нічого не знати, бо Господь знав усе. Але тепер…

Вона взяла дитину за руку — довершена рука з п'ятьма досконалими пальцями та прекрасними нігтями. Поклала на свою відкриту долоню і накрила іншою рукою.

Це неправильно! Геть усе неправильно! Так не має бути!

І саме тоді це й сталося.

Перед тим, як Марго занурила вбрання пораненого чоловіка у відро з водою, Джонатан пройшовся по його кишенях. Вилов був таким: