Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Один розбухлий від води гаманець із сумою, що покрила би будь-які витрати, й усе одно вистачило б поставити всім випивку, коли незнайомець оклигає.

Один промоклий носовичок.

Люлька, ціла, а до неї бляшанка тютюну. Вони сколупнули кришку і виявили, що вміст її сухий. «Принаймні цьому він порадіє», — завважили.

Одне кільце, з нанизаними на нього тендітними інструментами та приладдям, яке їх трохи спантеличило — чи він годинникар? Чи, може, слюсар? А чи, навіть, зломщик? — поки не витягли наступний предмет.

Одна фотографія. Тут вони пригадали темні плями на пальцях чоловіка та Ритину здогадку, що він може бути фотографом, і тепер вона видавалася вагомою. Ці інструменти, ймовірно, мали якийсь стосунок до професії чужинця.

Джо забрав у сина фотографію і злегка провів по ній вовняною манжетою, щоб підсушити.

На ній був зображений кут поля, ясень, і більше нічого.

— Бачив я й красивіші картинки, — промовив хтось.

— Тут не вистачає церковного шпиля або солом'яної хатини, — додав інший.

— Та на цьому фото взагалі нічого конкретного не зображено, — сказав третій, розгублено чухаючи потилицю.

— Це Трюзбері Мід, [2] Трюзбері Мід (англ. Trewsbury Mead) — галявина поблизу села Кембл у графстві Глостершир, де бере початок річка Темза. — заявив Джо, єдиний, хто міг упізнати місце.

Вони не знали, що на це відповісти, тому знизали плечима і поклали фотографію просихати на комині, а самі повернулися до наступного й останнього предмета з чоловікових кишень, і це була:

Одна бляшана шкатулочка, набита маленькими картками. Вони витягли верхню і простягнули Овенові, що читав краще від усіх, а він підняв свічку й прочитав уголос:

— Вона мала рацію, — загалдикали вони. — Сказала, що він фотограф, і ось доказ.

Потім Овен зачитав адресу на оксфордській Гай-стрит.

— Хто їхатиме завтра до Оксфорда? — спитала Марго. — Хтось знає?

— Чоловік моєї сестри збирався вести баржу із сиром, — відповів один гравійник. — Можу сьогодні зайти та спитати в нього.

— Баржею туди пливти два дні, еге ж?

— Не може ж він змусити свою родину два дні хвилюватися за себе.

— Певна річ, завтра він не поїде, я маю на увазі чоловіка твоєї сестри. Якщо так, то він же не зможе повернутися додому до Різдва.

— Тоді залізницею.

Вирішили, що поїде Мартінс. На фермі він був завтра не потрібний, а ще мав сестру, яка жила неподалік від вокзалу в Леглейді. Він зібрався одразу ж вирушити до неї, щоб сісти на ранковий потяг. Марго дала йому грошей на дорогу. Він декілька разів повторив адресу, поки не затвердив напам'ять, і пішов, із шилінгом у кишені та новісінькою історією на язику. Поки відмахував шість миль пішки берегом, у нього був час на репетицію, тож коли Мартінс дістався до помешкання сестри, історію довів до блиску.

Інші пияки затрималися. Звичайні оповідки на сьогодні скінчилися. Хто ж буде розказувати історію, якщо вона сталася просто в нього на очах? Тож вони знову наповнили склянки та кухлі, розкурили люльки й умостилися на табуретах. Джо відніс приладдя для гоління, повернувся до свого стільця і покашлював там потай час від часу. Всівшись на табурет біля вікна, Джонатан поглядав на дрова в комині й слідкував за тим, як спливають свічки. Марго шаруділа старим веслом у відрі з одежиною, що просякла річковим запахом. Вона добряче її повозюкала, а потім поставила баняк із пряним пивом на піч. Аромат мускатного горіха та ямайського перцю змішався із запахом тютюну та диму, і річковий сморід став менш відчутним.

Пияки почали розмову, підбираючи слова, щоб перетворити нічну пригоду на історію.

— Коли я помітив його там, біля дверей, то був вражений. Ні, приголомшений. От саме так я й почувався. Приголомшеним!

— Я був шокований.

— І я. Я був приголомшений і шокований. А ти?

Вони колекціонували слова так само, як гравійники видобували закамянілості. Їхні вуха завжди були нашорошені у пошуках рідкісних, незвичайних, унікальних слів.

— Гадаю, я остовпів.

Вони спробували це слово на смак, зважили його на язиках. Наче нічогеньке. І захоплено закивали.

Один із них був новеньким у «Лебеді» й новачком в оповідацтві. Він досі освоювався у товаристві.

— Як щодо ошелешений? Можна так сказати?