Марк Леви - Викрадач тіней

— І ось ти знову взявся за старе! Але, попереджаю, це востаннє, тобі все ж колись варто подорослішати.

Люк нарешті витягнув те, що ховав за спиною — новісінького повітряного змія.

— Це все, що я зміг знайти на пляжному базарчику, продавець сказав, що цей у нього — останній, вони вже давно їх не продають. Це сова, а не орел, проте не слід перебирати харчами, це теж пташка, тим паче що літає вночі. Тепер ти задоволений?

Софі зібрала змія на піску, простягла мені мотузку й махнула, щоб я запускав. Я почувався смішним, але коли Люк схрестив руки на грудях, з нетерпінням тупаючи ногою, я зрозумів, що відступати нікуди, і кинувся бігти по пляжу, а повітряний змій злетів у небо.

Літав він чудово. Кермувати ним однаково, що велосипедом, з роками це не забувається.

Щоразу, коли сова виписувала бездоганні «5» та вісімки, Софі аплодувала, а мені щоразу здавалося, що я її трішки обманюю.

Люк присвиснув і вказав мені на мол: усі п’ятнадцять пожильців нашого готелю повсідалися на підмурку та захоплено спостерігали за викрутасами змія-сови. До готелю ми повернулися разом із ними. Треба було їхати. Я скористався з того, що Софі і Люк піднялися в номер складати речі, і заплатив і за номер, і за продукти, які Люк використав на кухні.

Хазяйка прибрала гроші, не зморгнувши й оком, а тоді пошепки запитала, чи можу я для неї дістати рецепт коржиків. Вона просила в Люка, але він не дав. Я пообіцяв вивідати той секрет і написати їй.

До мене підійшов старий пан, який тримався рівно, як тичка. У їдальні, коли ми снідали, Люк побачив у ньому Маркеса в цьому віці.

— Ти чудово вправлявся зі змієм на пляжі, хлопче, — похвалив він.

Я подякував за комплімент.

— Я знаю, про що кажу, скільки я тих летючих зміїв продав за своє життя! Колись у мене був кіоск на пляжі. Чого ти на мене дивишся так, ніби побачив привида?

— А якщо я вам скажу, що ви колись подарували мені змія, ви повірите?

— Мені здається, що твоїй дівчині потрібна допомога, — сказав старий, указуючи на сходи.

Софі несла вниз наші сумки. Я забрав їх і відніс до машини. Люк усівся за кермо, Софі — поруч із ним.

— Їдемо? — запитала вона.

— Постривайте хвильку, я зараз.

Я кинувся назад до готелю. Старий умостився в крісло в салоні й дивився телевізор.

— Ви не пригадуєте німої дівчинки?

Люк тричі натиснув рвучко на клаксон.

— Мені здається, що твої друзі поспішають. Приїздіть ще, ми будемо вам раді, особливо твоєму товаришеві, його коржики сьогодні вранці були пречудові.

Люк усе клаксонив безперестанку, і мені довелося піти, хоч я знову пообіцяв собі неодмінно повернутися до цього курортного містечка.

Софі мугикала мелодії, до яких Люк вигадував слова й горлопанив з усіх сил. Двадцять разів він дорікнув, що я не приєднуюся до них, і двадцять разів Софі сказала йому дати мені спокій. Через чотири години дороги Люк занепокоївся, бо різко знизився показник рівня пального, і стрілка поповзла ліворуч.

— Одне з двох, — оголосив він, — або зламався лічильник пального, або нам невдовзі доведеться штовхати машину.

Через двадцять кілометрів мотор закашлявся й заглух, не дотягнувши кілька метрів до заправки. Вийшовши з автомобіля, Люк ніжно погладив його по капоту й подякував за геройство.

Я став заправляти пальне, Люк пішов купити води й галет, Софі підійшла й обняла мене.

— Як на заправника, ти дуже сексуальний, — зауважила вона.

Софі поцілувала мене в потилицю й пішла до крамнички.

— Тобі принести кави? — запитала вона, обертаючись.

Перш ніж я встиг відповісти, вона всміхнулася й додала:

— Коли схочеш сказати, що не так, я буду поруч, навіть якщо ти цього не помітиш.

Трохи від’їхавши, ми потрапили під дощ. Двірники, не встигаючи розганяти воду на лобовому склі, дуже скрипіли, так, що аж зуби зводило. До міста ми дісталися вже вночі. Софі спала, і Люк не наважувався її розбудити.

— Що робитимемо? — прошепотів він.

— Не знаю, може, припаркуємось і почекаємо, поки вона прокинеться.

— Відвезіть мене додому, годі верзти нісенітниці, — пробурмотіла Софі, не розплющуючи очей.

Та Люк на те не зважив і поїхав до нас. І мови не може бути, оголосив він, щоб ми поповнили число жертв недільних дорожніх аварій, дорога мокра від дощу, вечір, треба подвоїти пильність. Тож не варто ризикувати. Він обіцяв, що приготує такі макарони, яких ми ще ніколи не куштували.

Софі звелася й потерла обличчя.

— Згодна на макарони, а потім ви проведете мене додому.