Джордж Оруэлл - Ковток повітря

Як же зненацька прийшли ці спогади! Це відчуття, не дії, а саме відчуття під назвою «церква». Цей солодкуватий аромат тління, шурхотіння святкових убрань, звуки старого органа, спів хору, промінь сонця, що пробивається крізь вітраж на вікні. Якимось чином дорослим вдавалося переконати себе в тому, що у всьому цьому спектаклі є необхідність. Біблію вважали невід’ємною складовою життя, рядки з неї цитували мало не напам’ять. На кожній стіні зустрічались уривки зі Старого Заповіту. Пам’ять і досі утримує деякі з них. «І знову діти Ізраїля скоїли лихо на очах Господа». «Ашер скорився». «Зібралися тоді всі від Дана до Баер-Шеви». «І завдали йому удару під п’яте ребро, і вмер він...» Зрозуміти бодай щось були неможливо, та зрештою, цього і не вимагали, я просто сприймав це як бридкі ліки, які треба проковтнути, щоб одужати. Вся ця балаканина про людей з чудернацькими іменами: Шимай, Навуходоносор, Ахітофіл та ще бозна-якими, людей у довгому врочистому вбранні з хвилястими бородами, що верхи на верблюдах об’їжджають храми, оточені кедровими деревами, і виробляють всілякі дивовижі. Вони проводять обряди біля жертовних вогнищ, лізуть у печі, висять на хрестах, дозволяють китам проковтнути себе. І все це доповнює той самий аромат кладовища, звуки старого органа і шурхотіння костюмів із саржі.

Ось куди може занести згадка про короля Зога. На кілька секунд я фактично опинився там. Звичайно ж, це не могло тривати довго. Наступної миті я наче розплющив очі й знову опинився на Стренд, посеред людського тлуму. Але осад лишився. У такі моменти, коли повертаєшся зі спогадів до реальності, зазвичай відчуваєш, ніби винирнув з морських глибин. Цього разу все було навпаки — здавалося, що ковтком повітря було минуле. Навіть коли я цілком прийшов до тями, всі ці обличчя перехожих, що без упину метушилися, газети, сморід бензину, ґвалт моторів здавалися менш реальними, ніж недільний ранок у Нижньому Бінфілді тридцять вісім років тому.

Викинувши сигару, я повільно рушив уперед. Я й досі відчував запах тліну. І знову я повернувся до Нижнього Бінфілда, у 1900-й. Цього разу на Площу Ринок. Ось кінь пережовує овес біля годівниці. У крамниці солодощів у кінці вулиці тітка Вілер зважує льодяники з коньяком. Повз проїжджає леді Ремплінг, позаду сидить лакей, сумирно склавши руки на колінах. Дядько Ізекіль сварить Джо Чемберлена [2] Джо Чемберлен (1836—1914), британський державний діяч, апологет бурської війни (прим. пер.). . Назустріч, в яскраво-червоному піджаку, синіх штанях і капелюсі-таблетці, крокує сержант новобранців, накручуючи на палець вуса. На подвір’ї за готелем «Георг» нудить п’яничок. Вікі [3] Мається на увазі королева Вікторія (прим. пер.). у Віндзорі. Бог на небі. Христос на розп’ятті. Йону проковтнув кит. Ананія, Місаїл і Азарія у вогняній печі. А Сигон, цар Аморейський, з Огом, царем Васанським, сидять на своїх тронах один навпроти одного і нічогісінько не роблять, власне, просто існують на своїх місцях, наче пара підставок для дров біля каміна чи Лев з Єдинорогом [4] Геральдичні звірі герба Сполученого Королівства (прим. пер.). .

Невже все це ніколи не повернути? Що ж, не впевнений в цьому. Та одне можу сказати точно — там мені було добре. Певно, як і вам.

Світ, про який мені нагадали заголовки перших шпальт з іменем короля Зога, був настільки далеким від того, в якому я живу зараз, що, певно, і повірити складно в те, що колись я був його частиною.

Мабуть, ви уже змалювали мій приблизний портрет і бачите мене немолодим червонопиким товстуном зі вставною щелепою, та не думайте, що я таким був з дитинства. За сорок п’ять років можна збіса змінитися, хоча декому вдається застрягти на початкових стадіях розвитку. За цей час я пережив багато змін, в основному позитивних. Може, це прозвучить трохи дивно, але мій батько міг би пишатися мною. Він би тішився з того, що в його сина є власний автомобіль і живе він у будинку з ванною кімнатою. Я перевершив батьків за статусом, а колись мені вдавалося досягти таких вершин, про які до війни ми не могли навіть мріяти.

До війни! Цікаво, як довго ми продовжуватимемо вживати цей вислів? Скільки ще років мине, перш ніж знадобиться уточнення «якої війни»? Наразі можна згадати про війну з бурами [5] Англо-бурська війна 1899—1902 рр. (прим. пер.). . Я народився 1893-го і пам’ятаю, як вона починалася — все через затяті суперечки між батьком і дядьком Ізекілем. Лишилися ще деякі, давніші спогади.