Милан Кундера - Вальс на прощання

— Здебільшого жінки приїздять сюди, щоб повернути собі здатність до народження дітей. А твоїй лялечці ліпше їх не народжувати. Ти бачив її голяка?

— О боже! Та ніколи в житті! — вигукнув Якуб.

— То подивися! У неї крихітні цицьочки, що висять на грудній клітці, мов дві сливки. Ребра аж стирчать. Надалі звертай увагу на грудну клітку. Справжня грудна клітка має бути войовнича, вона має випинатися назовні, розгортатися так, наче прагне поглинути якомога більше простору. А є грудні клітки, що наче оборону тримають, відступаючи перед зовнішнім світом; вони, як гамівна сорочка, що дедалі дужче затягується довкола хворого, аж остаточно задушує його. Така і в твоєї Ольги. Скажи їй, нехай покаже свою грудну клітку.

— Ох, не буду я цього робити, — сказав Якуб.

— Ти боїшся, що як побачиш, то в тебе пропаде бажання опікуватися нею.

— Навпаки, — сказав Якуб, — боюся, що мені ще дужче стане її шкода.

— Старий, — сказав Шкерта, — той американець і справді цікавий чолов’яга.

— Де я зможу побачитися з нею? — запитав Якуб.

— З ким?

— З Ольгою.

— Зараз ти не зможеш її побачити. Вона на процедурах. Весь ранок має провести в басейні.

— Я не хотів би розминутися з нею. Можна їй зателефонувати?

Шкрета узяв слухавку і, не уриваючи розмови, набрав номер.

— Я познайомлю вас, а ти спробуй його розкусити. Ти ж чудовий психолог. Ти відразу збагнеш, що в нього на думці. Маю плани щодо нього.

— Які? — запитав Якуб, та Шкрета вже говорив у телефон:

— Ружена? Як ся маєте? Пусте, таке нездужання — звичайне явище у вашому стані. Хочу запитати, чи немає зараз у басейні однієї моєї пацієнтки, вашої сусідки… Є? Гаразд, то перекажіть, що до неї приїхали зі столиці, нехай вона нікуди не тікає… Так, він чекатиме на неї опівдні біля входу у водолікарню.

Шкрета поклав слухавку.

— Ага, то ти чув. Зустрінеш її опівдні. А нехай йому всячина, про що ми балакали?

— Про американця.

— Справді, — сказав Шкрета. — Винятково цікавий чолов’яга. Я вилікував його дружину. Вони не могли зачати дитину.

— А він що тут лікує?

— Серце.

— Ти казав, що в тебе плани на нього.

— Просто принизливо, — обурено вигукнув Шкрета, — як мусить викручуватися лікар, щоб пристойно жити в цій країні! Завтра сюди приїздить славетний сурмач Кліма. Я акомпануватиму йому на барабані!

Якуб не сприйняв поважно цих Шкретиних слів, але вдав, ніби здивувався.

— Невже ти граєш на барабані?

— Авжеж, друже мій! А що ж мені вдіяти, як у мене сім’я?

— Що? — вигукнув Якуб, якого ця звістка таки вразила. — Сім’я? Ти не казав, що одружився!

— А певно, — сказав Шкрета.

— Зі Сюзі?

Сюзі була курортною лікаркою, зі Шкретою вона дружила вже давненько, та досі йому якось таланило останньої миті ухилитися від шлюбу.

— Авжеж, із Сюзі, — мовив Шкрета. — Ти ж знаєш, я щонеділі підіймався з нею на оглядовий майданчик.

— Ага, то ти таки одружився, — сумно сказав Якуб.

— Щоразу, як ми туди підіймалися, — провадив Шкрета, — Сюзі намагалась умовити мене, щоб я взяв із нею шлюб. Поки я підіймався, то почувався таким змореним і старим, що мені тільки й залишалося, що одружитися. Та врешті я таки себе опановував і, коли ми вже спускалися, до мене поверталася снага, і бажання одружитися зникало. Та якось Сюзі пішла в обхід, і ми підіймалися на ту вежу так довго, що я погодився одружитися ще задовго до того, як виліз на оглядовий майданчик. Тепер ми чекаємо дитину, і мені потрібно думати про грошенята. Цей американець малює непогані ікони. На них можна заробити купу грошви. Що ти на це скажеш?

— Гадаєш, їх купуватимуть?

— З рук будуть видирати! Старий, варто лише поставити ятку біля церкви у святкові дні, продавати по сто крон, і можна заробити непогані статки! Я продавав би і половину прибутку віддавав би йому.

— А він згоден?

— У нього грошви повні кишені, то його на це діло не підіб’єш, — сказав Шкрета і вилаявся.

Ольга добре бачила, що, ставши на краю басейну, медсестра Ружена махає їй рукою, та знай собі плавала, вдаючи, ніби не помічає її.

Вони не любили одна одну. Шкрета поселив Ольгу в маленькому помешканні поруч із Ружениною кімнатою. Ружена мала недобру звичку гучно вмикати радіо, а Ольга полюбляла тишу. Вона вже і в стіну гупала, та медсестра натомість іще дужче збільшувала гучність.

Ружена знай махала, аж поки таки дістала змогу сповістити пацієнтці, що опівдні на неї чекатиме гість зі столиці.

Ольга зрозуміла, що то приїхав Якуб, і страшенно зраділа. Та відразу ж здивувалася: чому це я так радію, почувши про його приїзд?