Милан Кундера - Жарт

«Але ж я хочу побачити мій Дунай, мою ріку, я хочу її побачити!»

«Тобі не треба дивитися, королю! Я все розкажу тобі. Так буде ліпше. Довкола нас неозора рівнина. Пасовиська. То тут, то там чагарі, дерев’яні тички, криничні журавлі. А ми стоїмо на березі, в траві. Кроків за два траву заступає пісок, бо в цій місцевості в Дунаю піщане річисько. А тепер злізь із коня, королю!»

Ми злізли додолу і посідали на землі.

«Хлопці розкладають багаття, — знову лунає голос того чоловіка, — сонце помалу хилиться за обрій, незабаром настане нічна прохолода».

«Я хочу побачити Власту», — раптом кажу я.

«Побачиш».

«Де вона?»

«Неподалік звідси. Ти приїдеш до неї. Кінь привезе тебе туди».

Я схопився на ноги і попросив, щоб ми відразу ж вирушили. Та на плече мені лягла чоловіча рука.

«Сиди, королю. Тобі треба відпочити і попоїсти. Упродовж цього часу я розповідатиму тобі про неї».

«Ага, розкажи, де вона?»

«За годину їзди звідси стоїть дерев’яна хата під стріхою. Вона оточена невеликим тином».

«Так, так, — сказав я, відчуваючи на серці щасливий тягар, — усе з дерева. І це дуже добре. У тій хатині не повинно бути жодного металевого цвяха».

«Авжеж, — провадив голос, — тин із насилу обтесаних кілків, тож у ньому можна впізнати первісні форми гілляк».

«Усі речі, виготовлені з дерева, скидаються на пса чи на кота, — сказав я. — Це істоти, а не речі. Я люблю світ із дерева. Тільки в ньому я почуваюся вдома».

«За тином ростуть соняхи, нагідки і жоржини, а ще там є стара яблуня. А на порозі стоїть Власта!»

«Як вона вбрана?»

«У лляну спідницю, трохи зашмаровану, бо вона допіру вийшла з хліва. В руці у неї дерев’яне цеберко. Боса. Але вона гарна, бо молода».

«Вона вбога. Це вбога наймичка».

«Авжеж, але це не заважає їй бути королевою! А оскільки вона королева, їй треба ховатися. Навіть тобі не можна до неї наближатися, щоб її не викрили. Лише тоді ти підійдеш до неї, коли обличчя твоє буде затулене. Кінь знає дорогу».

Його розповідь була така втішна, що мене охопила солодка млість. Лежачи у траві, я чув його голос, потім він стих, і чутно було тільки хлюпотіння хвиль і потріскування багаття.

Усе воно було таке гарне, що я не зважувався розплющити очей. Але нічого не міг удіяти. Я знав, що пора їх уже розплющити.

Піді мною матрац, що лежить на лакованому дереві. Не люблю лакованого дерева. Не люблю і вигнутих металевих ніжок, на яких стоїть диван. Наді мною висить під стелею рожева скляна куля з трьома білими смугами. І цієї кулі я не люблю. Ні буфета напроти, де за склом ціла купа непотрібних скляних речей. З дерева тільки фісгармонія у кутку. У цій кімнаті люблю я тільки її. Вона лишилася від тата. Рік тому тато вмер.

Я підвівся з дивана. Почувався так само змореним. Була п’ятниця, пополудні, за два дні до «їзди Королів». Усе було на мені. Усе, що стосується фольклору в нашім районі, завжди лежить на мені. Уже два тижні не спав я як слід через клопоти, пошуки, суперечки.

Потім до кімнати увійшла Власта. Я раптом здивовано подумав, що їй треба було б погладшати. Вважається, що огрядні жінки мають добре серце. Власта худа, обличчя пооране зморшками. Запитала, чи не забув я забрати білизну з пральні. Я забув. «Так я і думала», — сказала вона і поцікавилася, чи буду я нарешті сьогодні вдома. Мені довелося неохоче відказати, що ні, не буду. Сьогодні в мене збори у місті. У райраді. «Ти обіцяв допомогти Владимирові з домашніми завданнями». Я звів плечима. «А хто буде ще на тім зібранні?» Коли назвав учасників, вона спитала: «І Ґанзлікова?». «Авжеж», — відказав я. Власта насупилася. Усе зіпсувалося. Пані Ґанзлікова зажила кепської репутації. Відомо було, що вона переспала з купою чоловіків. Власта не підозрювала мене в чомусь такому, але зневажала збори, в яких брала участь Ґанзлікова. Не було чого вже розмовляти з нею. Ліпше було хутчій піти.

Збори були присвячені останнім приготуванням до «їзди Королів». Усе йшло наперекіс. Національний комітет почав урізати нам фінансування. Ще кілька років тому він виділяв чималі гроші на фольклорні свята. Тепер фінансово підтримувати його повинні ми. Молодіжна спілка вже не приваблює молодь, тож їй доручили організацію «їзди Королів», щоб хоч трохи підняти її престиж! Спершу прибуток від «їзди» використовували для підтримки інших, не таких прибуткових фольклорних свят, а тепер увесь дістанеться Молодіжній спілці, яка розпоряджатиметься ним на власний розсуд. Ми просили поліцію перекрити дорожній рух під час «їзди Королів». Але того ж дня, коли мали відбутися збори, нам дали негативну відповідь. Сказали, не можна заважати рухові транспорту через «їзду». Але на що вона схожа буде, якщо коні плентатимуться поміж автомобілями? Морока, та й годі.