Милан Кундера - Жарт

Трохи згодом згадав, що в тому кабінеті Студентської спілки лишилося чимало моїх речей. Я не дуже дбав про лад, тож у шухляді в столі поміж іншими паперами валялися мої шкарпетки, а в напханій теками шафі лежав надкушений пиріг, який передала мені матінка з дому. Щоправда, ключа я нещодавно віддав у партсекретаріаті, але у вахтера на першому поверсі був іще один, він висів разом з іншими ключами на дерев’яному стенді; я узяв його; досі пам’ятаю всі подробиці: він був причеплений тоненькою шворкою до дерев’яної плашки, на якій білою фарбою написаний був номер мого кабінету. Отож я відімкнув двері цим ключем і сів за робочим столом; висунув шухляду і почав діставати відтіля все, що мені належало; робив я це неуважно і неквапливо, щоб у цю коротку хвилю відносного спокою подумати про те, що допіру зі мною сталося й що я повинен удіяти.

Довго це не тривало, двері відчинилися. На порозі стали ті три товариші з секретаріату. Цього разу обличчя їхні не були холодні чи замкнуті. Тепер вони роздратовано і голосно кричали. Надто ж казився найнижчий, завкадрами комітету. Він грубо запитав мене, як я тут опинився. За яким правом. Чи не хочу я, щоб мене витурили звідси співробітники безпеки. І чого це я порпаюся в шухляді. Я відказав, що прийшов тільки забрати пиріг і шкарпетки. Він сказав, що я не маю ніякого права заходити сюди, хоч би в мене тут була повна шафа шкарпеток. Потім він підійшов до столу й аркуш за аркушем перегорнув усі папери й зошити. Там і справді були тільки мої особисті речі, тож він урешті дозволив у його присутності скласти їх у валізку. Я запхав туди брудні пожмакані шкарпетки і пиріг, який стояв у шафі на замасленому, посипаному крихтами папері. Вони слідкували за кожним моїм рухом. Я вийшов із кабінету з валізкою в руці, й завкадрами на прощання сказав, щоб і ноги моєї тут більше не було.

Коли я опинився поза досяжністю тих товаришів із парткому і невблаганної логіки їхнього допиту, мені почало здаватися, що я не винний, що в тих моїх рядках нема нічого страшного і що треба знайти когось, хто знав Маркету і зрозумів би гротескність усієї цієї історії. Знайшов одного студента з нашого факультету, комуніста; коли розповів йому все, він сказав, що в секретаріаті всі подуріли, нічого не тямлять у жартах, а він, знаючи Маркету, пречудово розуміє, про що тут ідеться. Поки що мені треба, як він порадив, звернутися до Земанека, який цього року буде парторгом факультету і, зрештою, добре знає і мене, й Маркету.

Те, що Земанек буде парторгом факультету, мені видалося непоганою новиною, адже я добре його знав і навіть був певен, що він зі щирою приязню ставиться до мене, хоча б через моє моравське походження. Річ у тім, що Земанек страшенно полюбляв співати народні пісні, до того ж співав їх, як ото співають у селі, звівши руки догори, наче справжнісінький хлопець з народу, якого мати привела на світ під звуки цимбалів під час танцю.

По суті, я був єдиний моравець на природничому факультеті, що надавало мені декілька привілеїв; за кожної врочистої нагоди — чи то зібрання, чи свято, чи Перше травня — товариші просили мене взяти кларнет і спробувати разом із кількома аматорами з-поміж студентів виконати народні моравські мелодії. Отак (з кларнетом, скрипкою й контрабасом) два роки поспіль ми брали участь у першотравневих демонстраціях, і Земанек, який був хлопчина нічогенький і полюбляв показати себе, долучався до нас; вбравшись у позичені моравські строї, він танцював на ходу, звівши руки догори, і співав. Цей від народження мешканець Праги, який Моравії ніколи й не бачив, завзято грав сільського гульвісу з наших країв, і я приязно поглядав на нього, тішився, що музика моєї малої батьківщини, яка одвіку вважалася осередком народного мистецтва, так припала йому до душі.

Крім того, Земанек знав Маркету, а це була ще одна перевага. Різні обставини студентського життя частенько зводили нас трьох докупи; якось (нас тоді була ціла ватага) я почав вигадувати, що в горах у Чехії живуть племена курдуплів, цитуючи на підтримку своїх слів витяги із наукової праці, що начебто була присвячена цій важливій проблемі. Маркета страшенно зачудувалася, що ніколи не чула про це. Я відказав, що нічого дивного в цьому нема: звісно ж, буржуазна наука навмисне обходила мовчанням існування цих курдуплів, тому що капіталісти використовували їх як рабів.

Таж про це треба написати! — вигукнула Маркета. — Чому ніхто про це не пише? Це ж був би такий аргумент проти капіталістів!