Андрій Новік - Останній спадок

Зараз дівчині вісімнадцять, і вона навчається на факультеті природничих наук у Братиславському державному університеті імені Яна Коменського [59] Університет імені Коменського (словац. Univerzita Komenskéhov Bratislave ) — найбільший і найстаріший університет Словаччини, заснований 1919 року. Основні напрями факультетів — медицина, фармація, юриспруденція, природничі науки, математика, фізика, інформатика, соціально-економічні науки тощо. Середня чисельність студентів коливається в межах тридцяти тисяч осіб. . Вероніка до останнього опиралася відпускати доньку закордон, але переваги безкоштовного європейського навчання та можливість частих візитів батька до Братислави стали неспростовними аргументами. Спершу жінка не давала Віолетті спокою, телефонуючи по декілька разів на день, змушувала чоловіка навідувати її мало не щовихідні. Та спливло декілька місяців, і подружжя відчуло плюси окремого проживання — уперше їм не треба було постійно наглядати за Віолеттою, тож з’явилася можливість витрачати час на себе. Коли кількість та якість сексу зросла втричі, Ярослава опанувала потаємна гордість за свою сім’ю. До останніх днів.

Чоловік відсьорбнув пива, забувши про цигарки. Те, що відбулось у Нью-Йорку, залишило невигойний слід у його душі. Вісімнадцять років він ганявся за примарою й лише три дні тому переконався, що вся та праця не була марною.

Допиваючи півлітровий кухоль Pilsner Urquell , Ярослав махнув рукою офіціантці. Та буквально сяяла, виграючи очима та прикрашаючи пухкенькі рум’яні щічки променистою усмішкою. Вона заклала пасмо темного волосся за вушко й запитально глянула на клієнта. Ярослав одразу уявив юну Вероніку під час їхньої першої зустрічі: на другому курсі львівської «Політехніки» хлопець разом із друзями святкував завершення сесії в кафе, де працювала надзвичайно гарна дівчина, фанатка любовних романів і чорної кави.

— Рахунок, будь ласка, — усміхнувся у відповідь Ярослав.

Офіціантка швидко подріботіла до бармена, вибила щось на сенсорному екрані комп’ютера та повернулася з невеликим клаптиком паперу. Як же чоловікові бракувало молодечого запалу колишніх пригод із дружиною. Ярослав згадував їхні походи в гори з наметом, борсання в багнюці та нескінченні літні концерти. Тоді все було чудово. Усе було чудово навіть після народження донечки. Усмішка не сходила з облич подружжя ще чотири дні тому. А тоді чоловік полетів до Нью-Йорка.

Коли пальці вклали три євро в тендітні пальці офіціантки, на столі завібрував телефон. Ярослав глипнув на екран — Viber висвітив зображення русявого чоловіка зі зморшками навколо очей. Бажан.

— Так. — Чоловік притис плечем телефон до вуха та підвівся, аби вийти із закладу. Офіціантка помахала рукою на прощання, і він відповів їй приязним кивком.

— Привіт, Ярославе. — Хоча голос Бажана звучав ніби спокійно, відчувалося, що той докладав до цього чимало зусиль. — Ти де?

— У Братиславі.

— Чорт, — стиха вилаявся Бажан. — Ти ще довго там будеш?

Ярослав розумів, чому всі на нервах, але такий поспіх його дивував.

— З донькою вже бачився, то завтра зрання до Відня, а звідти літаком додому. Усе гаразд? Ти якийсь схвильований.

— Повертайся негайно.

— Чому? — Ярослав і сам починав хвилюватися. — Що сталося, Бажане?

Вийшовши з Re: fresh , Ярослав зупинився посеред вулиці та задивився на білі, наче обмазані крейдою будинки. Сонце добряче припікало, і дівчина із сусідньої кав’ярні щедро поливала аж гаряче каміння зі шланга.

Динамік на хвильку затих. Пауза, здавалося, тривала цілу вічність, а потім друг заговорив:

— Не знаю як, але вашу розмову в Нью-Йорку підслухали.

— Неможливо! — обурився Ярослав. — Як вони в дідька це зробили?

— Хай там як, а діяти треба оперативно.

— Зрозумів, — важко зітхнув чоловік. Не дарма він відчував, що безтурботні дні закінчилися. — Що з Підгірським?

— Установили віддалене стеження. Чекаємо на тебе.

Ярослав закрокував у бік Hlavné námestie , все ще втримуючи телефон плечем — розмова поглинула його, і він не зауважив, що руки вже вільні.

— Не можна, аби стався ще один витік інформації, — знову почувся голос із динаміка.

— Розумію. Тримайте в курсі.

Палець натиснув на екрані велику червону кнопку розриву зв’язку. Зустріч із дружиною відкладалася.

Лекції мені дозволили пропустити. Ба більше: Віктор Петрович наполіг, аби я відпочив і якось розвіявся. Щодо студентів, то одні пропустили кілька днів за порадою батьків, інші — через страх, який підводив голову щоразу, коли вони проходили повз ту аудиторію, решта, ті, хто не був знайомий із хлопцем особисто, вийшли на заняття та, ніби нічого не трапилося, писали конспекти. Хай там як, та на факультеті все стало інакшим.