Андрій Новік - Останній спадок

Олівія замовкла, опустивши погляд у підлогу. Ми усвідомлювали, що таких необґрунтованих припущень недостатньо, аби стверджувати про хоча б ідею для подальших дій. Марко, глипнувши на нас і не зрозумівши, чи закінчили ми розповідь, наважився заговорити:

— Ну нехай. Їдьте й дивіться собі. Що ви хочете від мене? Навіщо влаштовувати весь цей цирк переді мною?

Ми з Олівією перезирнулися. Наше бажання здавалося нам очевидним, а від самої думки про чергову порцію вмовлянь Марка ставало млосно. У жінки завібрував телефон, від чого та підскочила й поквапливо витягла його з кишені шортів. Подивившись на абонента, вона швидким порухом пальця перевела дзвінок на автовідповідач. Моє око мимоволі вловило у верхньому правому куті телефона годину — «5:36 p. m.». Ще один самотній вечір для Луки…

— Ми хочемо, аби ти поїхав із нами.

— Нафіга це мені?

— Тобі не треба, — втрутилася Олівія, — зате треба нам. Треба Далібору, а він твій давній друг, який просить про допомогу. Невже ти відмовиш у такій дрібниці, як швиденько змотатися до Стільська й назад?

— Ти подолав такий шлях, і я сподіваюся, що не марно. Хотів допомогти — ось нагода. Я почав цю історію з тобою й хочу завершити з тобою.

Хоча насправді розумів, що причина ховалася в потребі мати когось дужого поруч.

— А якщо там нічого путнього не знайдеться?

— Тоді обіцяю забути про все й жодним словом не згадувати хорватів і Підгірського. — Я пильно поглянув у Маркові очі, безмовно доводячи абсолютну серйозність своїх слів.

— Добре. Умовили, чортові гуманітарії! Але якщо поїздка виявиться даремною…

— Обіцяю.

Хвилину Марко помовчав, а тоді запитав:

— Як же сталося, що велике й могутнє місто майже безслідно зникло, коли інші, набагато менші, ще досі живі та процвітають?

Я на мить замислився. Це цікавило не лише його.

— За легендою, Стільсько підступом дощенту спалили вороги. Одначе сліди пожеж, знайдені в культурному шарі, не є достатнім доказом знищення міста внаслідок раптового вторгнення. Та й не віриться мені, що міцно укріплене городище так легко здалося. Загалом причину смерті міста досі ніхто достеменно не знає.

— Vaše pivo [57] Ваше пиво ( словац. ). .

Симпатична молода офіціантка в чорних штанях і білій сорочці підійшла до кутового столика й поставила на нього замовлення. Ярослав щиро всміхнувся їй і підняв півлітровий келих.

— D’akujem [58] Дякую ( словац. ). .

Чоловік роззирнувся довкола: йому подобався оригінальний дизайн закладу. До Re: fresh Ярослав Війт навідувався щоразу, як приїжджав до Братислави. Зі стелі тут звисали прикріплені до ниток газетні сторінки; уздовж стіни тягнулося декілька тонких водостічних труб, які переходили в декоративну огорожу другого поверху; з труб стирчали крани, які замість слугувати частиною сантехніки виконували — завдяки вмонтованим у горлечко невеликим лампочкам — функцію освітлення; навпроти столика жваво розмахував повною пляшкою лікеру бармен, а на стіні позад нього виднілася округла, у вигляді корка з-під пляшки, емблема ресторану. До бармена підбігла кучерява дівчина з пірсингом на губі й легенько чмокнула в щічку, а той, грайливо підштовхуючи її, розсміявся.

Ярослав хотів запалити цигарку. Хотів провести нею над губою, на повні груди вдихнути її смертельного ароматного диму. Хотів, проте не міг. Вероніка за найменшої цівочки цигаркового диму заходилася несамовитим кашлем. Легені жінки не витримували смердючого натиску тютюну й нещадно стискалися в шаленому спротиві. Останнім фактором, який безвідмовно подіяв на чоловіка, стала звістка жінки про вагітність. Вероніка боялася навіть за пасивного куріння виносити нездорову дитину. Ярослав миттю заприсягнувся кинути курити не те що на період вагітності, а назавжди. Перші дні без цигарок здавалися суцільним пеклом: груди ходили ходором, а руки тремтіли від браку тютюнового стержня. Найбільше дошкуляла напівповна пачка Parlament у кишені, викинути яку не знаходив сили волі. «А як знадобляться? — переконував себе Ярослав. — Нехай полежать. Як буде занадто хижо — випалю одну на вулиці. Нічого страшного не станеться». На його щастя, гірше не стало. За сімнадцять днів залежність, на диво, наче випарувалася, лише подеколи нагадуючи про себе, а півпорожня пачка полетіла до смітника. Ще за вісім місяців народилася здорова кароока красуня Віолетта.