Андрій Новік - Останній спадок

— Чого саме?

— Чому я? Чому Підгірський прийшов до мене й віддав куб саме мені?

— Ну, ми напевне не знаємо, але… — Ґреґор затнувся й озирнувся на Г’юза. Того, схоже, розмова абсолютно не цікавила: він зосередився на чомусь у ноутбуці.

— Але що?

— Це лише здогад, — повільно стенув плечима американець, вочевидь зовсім не переймаючись так, як це хотів показати, — але згадай свого батька. Чи добре ти його знав? Його захоплення давньою слов’янською історією, часті переїзди та поїздки закордон. Загалом пристрасть до слов’янської міфології. І зауважу, пристрасть доволі маніакальна. От хоча б твоє ім’я. Таке… гм, незвичне, скажімо, як для українця. Хіба ні?

— То й що? Усе це можна сказати й про моє життя.

— Так. Але з однією відмінністю. Ідеться про не просто залюбленість у культуру своїх предків, а про бажання бути безпосередньо причетним до її відновлення, стати її частиною.

— Тобто?

— Я припускаю, що твій батько якось — безпосередньо чи опосередковано — пов’язаний із неоязичницькою організацією.

— Херня! Мій батько був порядною людиною й ніколи не мав справи з релігійними фанатиками, — карбуючи ці слова, я в такт тицяв вказівним пальцем американцеві в груди, підсвідомо намагаючись донести думку ще й фізично. — Навіть чинити опір суспільству на той час було вкрай складним завданням, хоча й тут він поводився гідно. Убити чи навіть завдати комусь шкоди — це абсолютно протилежне моральним поглядам батька. Тому не вплутуйте його в це казна-що й надалі будьте обережніші з такими гучними заявами, інакше розгрібатимете все власноруч. Вам це, припускаю, чудово дається.

— Я не стверджую, що твій батько належав до насильницької течії. — Бойд тримався спокійно, ніяк не реагуючи на мій напад. — Організація, до якої він, імовірно, — наголошую: імовірно , — належав, могла бути цілком миролюбивою й тихою. Та часи змінюються, як і владні структури. Погляди організації могли стати інакшими, тому, щоб уникнути причетності до нової, більш жорстокої взаємодії із системою, він відійшов від справ.

— Не треба тут розпинатися: це ті самі слова, що й раніше! Не переконуй мене у своїй «правді».

Останнє слово я звів пальцями в умовні лапки.

— Я не переконую, Даліборе, — знову по-доброму всміхнувся Бойд. — Це припущення, яке хоч якось пояснює твій контакт зі старим. Іншого в нас, на жаль, поки немає.

— Тобто Підгірський був відродженцем ?

— Так.

Я замовк: мене роздирав безглуздий внутрішній спротив. Останніми днями просто не зірватися ставало майже неможливим завданням, одначе я спромігся стулити рота й роззирнутися довкола, аби хоч трохи не зустрічатися поглядом із Бойдом. Коли той зрозумів, що тему вичерпано, то відвернувся та відійшов до Ґарланда Г’юза. Обидва чоловіки мали величезні синці під очима — утома давалася взнаки не лише мені.

Існує два типи людей: герої та чесні перед собою. Останні не вигадують нічого соціально прийнятного для досягнення життєво необхідних цілей. Я підозрював, що дозволив би загинути цілому Ілеву знову, аби лише Лука був живий і здоровий. Без жодного сумління.

Перед очима постав образ Катерини. Дружина зазирала мені в очі, а я присоромлено ховав погляд. Горе зробило з мене зовсім іншу людину — жорстоку й безжалісну. Немов тварина в пастці, я гарчав і вищиряв зуби, змагаючись за виживання. Та байдуже, коли в голові пульсує одна думка — обійняти Луку.

— Іще одне, — промимрив я наостанок. — Як вони змусили Макса дійти до університету й порішити себе?

Бойд підвів голову. Вочевидь, що відповідь була заздалегідь підготовлена, як і театральний сценарій зітхань і кивків, якого дотримувався американець.

— Думаю, накачали психотропними речовинами. Коли людина обдовбується до галюцинацій, ті стають частиною її реальності. Ну, галюцинації, зрештою, і є реальністю. Максим повністю втратив контроль над власною свідомістю, тож його було дуже легко підштовхнути до неконтрольованих дій. Загалом, якщо обдовбаному сказати, що по його руці повзе змія, він її бачитиме: у його очах та матеріалізується. Це дуже страшний стан. Зафіксовано безліч випадків, коли під кайфом люди вбивали своїх рідних і знайомих. Декілька років тому в Перу, посеред джунглів Мадре-де-Діос, було знайдено декілька загиблих. Усі вони померли жорстокою смертю: окремі тіла мали розпанахані животи, відірвані кінцівки, виколоті очі. Під час розтину в їхньому організмі було виявлено залишки небезпечної галюциногенної отрути, що міститься в такій рослині, як бруґмансія. Схоже, що люди отруїлися тією квіткою та перебили одне одного.