Борис завжди говорив про війну як про найщасливіший час свого життя, війна і військова служба були його пристрастю. Він прочитав незліченну кількість книжок про стратегію та військову історію й міг розповісти все про теорії Наполеона, Кутузова, Клаузевіца, Мольтке і Фоша. Усе, пов'язане з армійською службою, приносило йому задоволення. Кав'ярня «Клозері де Діла [41] Closerie des Lilas — дослівно «Хутір лілій». Кав'ярня на бульварі Монпарнас, 171, заснована 1847 року. Відома тим, що там збиралися й досі збираються митці. Серед найвідоміших відвідувачів — Ренуар, Моне, Поль Сезан, Пікассо, Еміль Золя, Теофіл Ґотьє, Шарль Бодлер, брати Ґонкури, Ернест Гемінґвей, Генрі Міллер, Френсіс Скотт Фіиджеральд та інші.
» на Монпарнасі була його улюбленою просто тому, що перед нею стояла статуя маршала Нея [42] Мішель Ней (1769—1815) — один з найвідоміших французьких маршалів часів Наполеонівських війн, після остаточної поразки Наполеона був розстріляний роялістами.
. Згодом ми з Борисом іноді разом ходили на вулицю дю Коммерс. Якщо ми добиралися на метро, Борис завжди виходив на станції «Камбронн» замість «Коммерс», хоча «Коммерс» була ближче: йому подобалася асоціація з генералом Камбронном, якого закликали здатися під Ватерлоо, але той відповів тільки « Merde!»
Єдиним, що лишилося в Бориса від революції, були медалі й кілька фотографій його колишнього полку. Їх він зберіг, коли все інше вже лежало в ломбарді. Майже щодня він розкладав світлини на ліжку й розповідав про них:
— Voilà, топ аті [43] Ось, мій друже.
. Ось я на чолі моїх хлопців. Чудові, кремезні чоловіки, правда? Не те, що ці дрібні щури французи. Командир роти з двадцяти людей — непогано, еге ж? Так, командир роти Другого сибірського стрілецького полку, а батько мій був полковником.
Ah, mais, топ ami [44] Але ж, мій друже.
, ці життєві злети й падіння! Командир роти російської армії, а потім — пшик! Революція — і зникло все до копійки. У 1916-му я зупинявся на тиждень в «Отель Едуар Сет [45] Hôtel Édouard Sept — «Готель Едуард Сьомий».
», а вже в 1920-му я намагався влаштуватися туди нічним сторожем. Я працював нічним сторожем, комірником, мийником підлоги, посудомийником, вантажником, прибиральником туалетів. Свого часу я давав на чай офіціантам, а потім офіціанти давали на чай мені.
Ох, але я знав, що означає жити як джентльмен, топ аті. Кажу це не щоб похвалитися, але якось я намагався порахувати всіх своїх коханок і нарахував більше двохсот. Так, щонайменше двісті... Що ж, ç a reviendra [46] Це ще повернеться.
. Перемагає той, хто б'ється найдовше. Головне — це відвага! І так далі, і таке інше.
Борис був дивною, мінливою натурою. Він завжди хотів назад в армію, але працював офіціантом достатньо довго, щоб перейняти світогляд офіціанта. Ніколи не мігши заощадити більше за кілька тисяч франків, він не сумнівався, що зрештою відкриє свій ресторан і стане заможним. Усі офіціанти, як я дізнався згодом, говорили й думали про це — так вони примирялися з тим, що були офіціантами. Борис цікаво розповідав про життя готелю:
«Робота офіціанта — це азартна гра, — казав він. — Ти можеш померти в злиднях, а можеш заробити статок за рік. Тобі не платять зарплатню, ти залежиш від чайових — десять відсотків від рахунку плюс комісія від виробників вина за корки від шампанського. Іноді чайові величезні. Бармен у „Максім'з [47] Maxim's — відомий паризький ресторан на вулиці Руаяль, З, заснований 1893 року колишнім офіціантом Максимом Гайяром. Особливо популярним став після перевідкриття з оформленням інтер'єру в стилі ар нуво в час Всесвітньої паризької виставки 1900 р.
“, наприклад, отримує п'ять сотень франків на день. У сезон навіть більше п'яти сотень... Я сам отримував щодня двісті франків у готелі в Біарріці [48] Біарріц — місто на південному заході Франції, відомий центр морського туризму.
, коли був сезон. Тоді весь персонал, від адміністраторів і до плонжерів , працювали по двадцять одну годину на добу. Двадцять одна година роботи й дві з половиною години в ліжку, і так цілий місяць. Втім, це того вартувало: двісті франків на день.
Ніколи не знаєш, коли тобі поталанить. Якось в „Отель Руаяль [49] Hôtel Royal — «Готель Королівський».
“ американській клієнт покликав мене перед обідом і замовив двадцять чотири коктейлі з бренді. Я приніс йому їх усі разом на таці, двадцять чотири склянки. „Тепер, гарсоне , — сказав клієнт (він був п'яний), — я вип'ю дванадцять і ти вип'єш дванадцять, і якщо після того зможеш дійти до дверей, отримаєш сто франків“. До дверей я дійшов, і він дав мені сто франків. Кожну наступну ніч шість днів поспіль він приходив знову, дванадцять коктейлів з бренді, а тоді сто франків. Кілька місяців потому я чув, що його видали на вимогу американську уряду за розтрату. Є в них щось хороше, тобі не здається, у цих американцях?»
Читать дальше