Джордж Орвелл
У злиднях Парижа і Лондона.
О згубне зло, життя в злиденності!
Чосер
[1] Джеффрі Чосер, «Кентерберійські розповіді», пролог до «Розповіді законника» (тут і далі — примітки перекладача).
Вулиця дю Кок д'Ор, Париж, сьома ранку. Розлючені несамовиті крики з вулиці. Мадам Монс, хазяйка маленького готелю, що навпроти, вийшла на тротуар, щоб докричатися до пожилиці на третьому поверсі. Голі ноги мадам взуті в сабо, сиве волосся спадає донизу.
Мадам Монс: «Sacrée salope [2] Чортова хвойда! — букв, «свята хвойда».
! Скільки тобі казати, щоб ти не чавила клопів на шпалерах? Думаєш, що ти купила готель? Чому ти не можеш просто викидати їх з вікна, як усі? Espece de trainee [3] Шльондра!
!».
Жінка з третього поверху : «Va done, eh! vieille vache [4] Забирайся геть, стара корово!
!»
Затим — безладний хор вигуків, відчиняються все нові вікна, і половина вулиці долучається до сварки. За десять хвилин раптово западає мовчанка, бо поряд проїжджає кавалерійський ескадрон, і всі припиняють галасувати, аби на це подивитися.
Я переповів цей епізод, щоб дати якесь уявлення про дух вулиці дю Кок д'Ор. Не все там зводилося до сварок, звісно, але все ж тільки дуже зрідка наш ранок минав без принаймні одного з таких спалахів, як я щойно описав. Сварки, оглушливі крики вуличних продавців, галас дітей, що женуть бруківкою апельсинову шкірку, гучні нічні співи, прокислий сморід сміттєвозів — такою була атмосфера нашої вулиці.
Вулиця була дуже вузькою — байрак поміж високими обшарпаними будинками, що нависали один над одним у дивних позах, неначе застигли в момент падіння. Усі будинки були готелями, вщерть забитими пожильцями, переважно поляками, арабами та італійцями. Перші поверхи займали маленькі бістро , де кожен охочий міг упитися за один шилінг. Суботнього вечора пиячила десь третина чоловічого населення кварталу. Хтось бився за жінок, араби-землекопи, які жили в найдешевших готелях, з таємничих причин ворогували і з'ясовували стосунки з допомогою стільців, а подекуди навіть револьверів. Поліцейські вночі ходили тут лише по двоє. Вулиця була досить бешкетним місцем. А проте серед цього шуму й бруду жили також звичайні поважні французькі крамарі, пекарі, пралі та інший такий народ, займаючись своїми справами й потроху накопичуючи невеликі статки. Словом, типові паризькі нетрі.
Мій готель називався «Отель де Труа Муано [5] Hotel des Trois Moineaux — «Готель Трьох горобців».
». Це був похмурий, ветхий щурятник на п'ять поверхів, порізаний дерев'яними перегородками на сорок кімнат. Кімнати були крихітними й завжди брудними, оскільки покоївки не було, а мадам Ф., патронеса, не мала часу на прибирання. Стіни були не товщими за сірник, і, щоб приховати тріщини, їх шар за шаром заліплювали рожевими шпалерами, які відклеювалися й давали прихисток незліченним клопам. Клопи цілий день марширували під стелею, як колони солдатів, а вночі нападали по-хижому голодно, тож доводилося прокидатися що кілька годин і вбивати їх сотнями. Іноді, коли клопи надто вже докучали, можна було вигнати їх сіркою до сусідньої кімнати, але це доти, доки тамтешній пожилець і сам не обкурював кімнату, переганяючи клопів назад. Місце було брудне, але завдяки добрій вдачі мадам Ф. та її чоловіка здавалося по-домашньому затишним. Орендна плата за кімнату коливалася від тридцяти до п'ятдесяти франків на тиждень.
Пожильці не затримувалися тут надовго, переважно це були іноземці, які зупинялися без багажу, лишалися на тиждень і знову зникали. Зупинявся хто завгодно: чоботарі, цеглярі, каменярі, землекопи, студенти, повії, ганчірники. Дехто з них був просто фантастично бідний. На одному з горищ жив болгарський студент, який шив вишукане взуття для американського ринку. З шостої до дванадцятої він сидів на ліжку й шив дюжину пар, заробляючи так тридцять п'ять франків. Решту дня він слухав лекції в Сорбонні, де вивчав богослів'я, і серед обрізків шкіри на підлозі лежали розкриті книжки з теології. В іншій кімнаті жила росіянка з сином, який називав себе митцем. Матір працювала по шістнадцять годин на день, латаючи шкарпетки по двадцять п'ять сантимів за штуку, доки її пристойно одягнений син вештався кав'ярнями Монпарнасу. Одна з кімнат здавалася одночасно двом різним пожильцям: один працював вдень, а другий — вночі. Ще в іншій кімнаті вдівець ділив ліжко з двома дорослими й хворими на сухоти доньками.
Читать дальше