Іен Мак'юен - Амстердам

Безглузді думки! Клайв сів, намацав нічник і винишпорив з-під часопису снодійне, яке зазвичай вважав за краще не вживати. Витягнув одну пігулку і відкинувся на подушки, повільно розжовуючи. Досі потираючи руку, він спробував міркувати мудро. Рука перемерзла, от і все, і сам він зморився. Справжнім покликанням його життя є робота, завершення симфонії, пошук ліричної вершини. Те, що гнітило його ще годину тому, тепер було його насолодою, і хвилин за десять він вимкнув світло і перевернувся на другий бік: у нього завжди є робота. Він гулятиме в Озерному краю. Магічні назви заспокоювали його: Блі-Ріґ [14] Тут і до Колд-Пайку перелічуються пункти Озерного краю. , Гай-Стайл, Пейві-Арк, Свірл-Гау. Він гулятиме Ланґстратською долиною, перетне струмок і підніметься на вершину Скофелл-Пайк, а додому повернеться через Аллен-Креґз. Він добре знав цей маршрут. Подорожуючи, високо на гребені, він відновиться, він поверне собі ясність зору.

Він випив свою цикуту, і більше не буде болісних фантазувань. Ця думка теж була затишна, тож доки хімічні сполуки досягли мозку, Клайв підтягнув коліна до грудей і звільнився. Гард-Нотт, Ілл-Белл, Колд-Пайк, Нещасний-Креґз, Нещасна-Моллі...

У незвичній ранковій тиші Вернона Голлідея переслідувала думка, що він, можливо, взагалі не існує. Тридцять секунд поспіль він сидів за столом, у тривозі обережно обмацуючи голову. Коли він прибув до «Експерта» дві години тому, то переговорив з сорока людьми, причому наодинці й дуже інтенсивно. І не лише переговорив: за винятком двох розмов, під час решти він встиг прийняти рішення, визначити пріоритети, делегувати, обрати або висунути думку, що мала бути витлумачена як наказ. Ця вправа з авторитарності не загострила його самовідчуття, як було раніше. Натомість Вернону здавалося, що він нескінченно розчиняється; він просто сума людей, які його вислуховують, а на самоті він ніщо. Коли він зрештою всамітнювався, то не було чого обдумувати, не було кому думати. Його стілець був порожній, а він сам точно розчинився в будівлі, починаючи з відділу новин на шостому поверсі, де він хотів втрутитися, щоб запобігти звільненню одного літнього помічника редактора, що не знав правопису, і завершуючи підвалом, де через паркування машин між старшими співробітниками почалася відкрита війна, а помічник редактора вже був на межі відставки. Стілець Вернона був порожній, тому що сам він був у Єрусалимі, у Палаті общин, у Кейптауні, у Манілі, усесвітньо розсіяний, як прах; він був на телебаченні й на радіо, на обіді в кількох єпископів, виголошував промову на підприємстві нафтової промисловості або на семінарі фахівців з Європейського Союзу. У ті короткі миті протягом дня, коли він був сам-один, світло згасало. Навіть згущена темрява не огортала і не обтяжувала нікого конкретного. Вернон не міг точно сказати навіть, що відсутній був він сам.

Це відчуття відсутності дедалі більше розросталося, відколи поховали Моллі. Він був закутий в нього. Вчора вночі він прокинувся біля дружини і змушений був помацати власне обличчя, аби переконатися, що він досі тілесно існує.

Якби Вернон біля їдальні зібрав кілька високопоставлених співробітників й розповів про свої відчуття, то, можливо, його б стривожило, що вони зовсім не здивовані. Він був широко знаний як людина без крайнощів, без вад або чеснот, як людина, що не цілком існує. У своєму фаху Вернон шанувавсь як фікція. Одним з див газетярського життя, яке важко перебільшити, яке частенько згадували у барах Сіті,— було те, як саме він став головним редактором газети «Експерт». Роки тому він був чемним і рвійним заступником двох обдарованих головних редакторів — одного за одним,— він виявляв інстинктивний талант не набувати ні друзів, ні спільників. Коли захворів кореспондент з Вашингтона, Вернону звеліли заступити його. А за три місяці, на обіді у німецького посла, один конгресмен помилково вирішив, ніби Вернон — журналіст у «Вашингтон-пост», і попередив його про президентську нерозважливість — радикальну пересадку волосся, купленого за рахунок платників податків. Склалася громадська думка, буцімто «Волосся-ґейт» — скандал, який майже тиждень нуртував у американській внутрішній політиці,— розкопав Вернон Голлідей у «Експерті».

Тим часом у Лондоні талановиті редактори падали один по одному в кровопролитних битвах з радами директорів, які втручалися не у свою справу. Повернення Вернона додому збіглося з несподіваним перерозподілом майнових часток. Сцена була всіяна відірваними кінцівками і торсами приборканих титанів. Джек Мобі, ставленик ради, виявився нездатним донести поважне широкоформатне видання до низів. Не залишилося нікого, крім Вернона.