Іен Мак'юен - Амстердам

Ґармоні й Лейн, несучи свої напої, перетнули переповнену кімнату відпочинку — у наші дні кругом самі VIP-особи — і відшукали відносно порожній куток біля дверей до туалету.

— За тих, хто відійшов.

— За тих, хто відійшов.

Ґармоні на мить замислився, а потім сказав:

— Слухайте, якщо вже ми тут в одній справі, то давайте начистоту. Це ви надали фотографії?

Джордж Лейн випростався, від чого став вищим на дюйм, і промовив страдницьким тоном:

— Як бізнесмен, я був вірним прихильником партії і спонсором партійних фондів. Нащо це мені було? Голлідей, цілком імовірно, сидів на них, чекаючи моменту.

— Я чув, був цілий аукціон.

— Моллі передала авторські права Лінлі. Може, він заробив на цьому кілька фунтів. Мені не до душі було розпитувати.

Гармоні, потягуючи віскі, роздумував над тим, що «Експерт» зобов’язаний захищати свої джерела. Якщо Лейн бреше, то робить це вправно. Якщо ж ні, то хай буде проклятий Лінлі разом зі своїми творами.

Оголосили їхній рейс. Коли вони вдвох спускалися східцями до лімузина, Джордж поклав руку Джуліану на плече і сказав:

— Знаєте, я думаю, ви збіса добре трималися.

— О, невже? — Гармоні непомітно скинув руку.

— О так. Більшість чоловіків і через менший грішок повісилася б.

За півтори години по тому вони їхали вулицями Амстердама у голландському урядовому автомобілі.

Оскільки вони не розмовляли тривалий час, Джордж безтурботно промовив:

— Я чув, що прем’єру у Бірмінгемі відклали.

— Насправді скасували. Джуліо Бо каже, що це дешевка. Половина БСО відмовляється грати. Там у кінці явно списано з Бетховена — з «Оди радості»,— просто додано чи вилучено одну-дві ноти.

— Не дивує, що він укоротив собі віку.

Тіла зберігалися у невеличкому морзі у підвалі головного поліцейського відділу Амстердама. Коли вони з Лейном спускалися бетонними східцями, Гармоні стало цікаво, чи є таке ж саме таємне місце під Скотленд-Ярдом. Тепер він уже цього не дізнається. Офіційне впізнання здійснено. Екс-міністра відвели вбік поговорити з чиновниками міністерства внутрішніх справ Голландії, а Джорджа Лейна залишили споглядати обличчя своїх старих друзів. Вони обоє видавалися напрочуд спокійними. У Вернена рот був ледь розтулений, начебто готовий сказати щось цікаве, а у Клайва був щасливий вигляд людини, яка потопає в оплесках.

Незабаром Гармоні з Лейном їхали центром міста. Обидва поринули у власні роздуми.

— Мені щойно повідомили дещо цікаве,— за деякий час заговорив Гармоні.— Преса помилялася. Ми всі помилялися. Це не подвійне самогубство. Вони отруїли один одного. Один одного прибрали з дороги, і лише Бог відає чому. Це було взаємне вбивство.

— Боже мій!

— Виявляється, є тут такі шахраї-лікарі, які доводять закон про евтаназію до межі. Здебільшого їм платять за те, що вони ріжуть горлянки літнім родичам.

— Кумедія,— мовив Джордж.— Здається, в «Експерті» про це була стаття.

Він відвернувся до вікна. Вони дуже повільно їхали вздовж каналу Брауверсґрахт. Що за приємна, охайна вуличка! На розі була ошатна маленька кав’ярня, де, певно, продавали наркотики.

— Ах,— нарешті зітхнув він.— Ці голландці зі своїми раціональними законами.

— Точно,— відповів Гармоні.— У своїй раціональності вони на малому не зупиняються.

Пізно ввечері, повернувшись в Англію, залагодивши в Гітроу справи з домовинами і пройшовши митницю, а потім помітивши своїх водіїв, Гармоні з Лейном потиснули один одному руки і роз’їхалися: один — провести побільше часу з родиною у графстві Вілтшир, другий — зробити візит чемності Менді Голлідей.

Джордж попросив зупинити авто на початку вулиці, щоб кілька хвилин пройтися. Йому треба розпланувати, що саме сказати вдові Вернона. Але натомість, прогулюючись у прохолодних заспокійливих сутінках, минаючи заможні вікторіанські вілли, чуючи затихання останніх звуків першої газонокосарки цієї ранньої весни, він піймав себе на тому, що його думки приємно блукають деінде. Гармоні усунуто — він заплутався у словах своєї брехливої дружини, яка на прес-конференції заперечувала роман чоловіка, а тепер і Вернон поза грою, і Клайв. Загалом не все так погано склалося на фронті екс-коханців. Безумовно, час подумати про панахиду за Моллі.

Джордж дійшов до будинку Голлідеїв і зупинився на ґанку. Він знав Менді багато років. Чудова дівчина. Колись була шаленою. Можливо, вже не зарано запросити її повечеряти.

Так, панахида. Сент-Мартін, а не Сент-Джеймс, який став місцем паломництва довірливої публіки, очитаної в книжках того штибу, що він сам і видає. Отже, Сент-Мартін, і лише він виголосить промову, ніхто більше. Жодних колишніх коханців, які б стояли перезиралися. Він усміхнувся і, зводячи руку, щоб торкнутися дзвінка, подумки вже з насолодою поринув у захопливу тему — перелік запрошених.