Іен Мак'юен - Амстердам

Клайву дозволили пройти в саме серце дільниці, де людям висувалися звинувачення. Коли почало вечоріти, він, очікуючи, що знову даватиме свідчення, став свідком бійки біля столу чергового сержанта: здоровезного спітнілого підлітка з поголеною головою спіймали в палісаднику з болторізом, відмичками, ножівкою і кувалдою, яка вистромлювалася з-під пальта. Але він не грабіжник, наполягав хлопець, і його в жодному разі не слід тримати в камері. Коли ж сержант сказав, що звинувачення висунуте на законних підставах, хлопець зацідив констеблю в обличчя — і був повалений на підлогу іншими двома констеблями, які наділи на нього кайданки і повели геть. Нікого, здавалося, це особливо не схвилювало, навіть полісмена з розбитою губою, але Клайв схопився затерплою рукою за серце, що аж калатало, і був змушений сісти. Згодом патрульний приніс сполотнілого, мовчазного чотирирічного хлопчика, якого знайшли, коли той блукав по автостоянці занехаяного пабу. Ще пізніше прийшло ірландське подружжя, усе в сльозах, і заявило на малого свої права. Двоє дівчаток, закусивши пасма власного волосся (дочки-двійнята батька-бузувіра), прийшли в поліцію ховатися й отримали жартівливо-дружній прийом, мовби старі приятельки. Жінка зі скривавленим обличчям подала скаргу на чоловіка. Дуже літню пані в чорному, яку остеопороз переломив надвоє, вигнала з дому власна невістка, тож пані не мала де голову прихилити. Приходили та йшли геть соціальні працівники, і більшість із них видавалися схильними до злочинів і жалюгідними, як і їхні клієнти. Усі палили. При флуоресцентному світлі всі скидалися на хворих. Було багато гарячого чаю в пластянках, було багато криків і рутинної, безбарвної лайки, і стиснутих кулаків, і погроз, яких ніхто серйозно не сприймав. Це була одна велика нещасна родина з внутрішніми проблемами, які за своєю природою нерозв’язні. Це була родинна вітальня. Клайв зіщулився за своїм цегляно-червоним чаєм. У його світі рідко хто-небудь підвищував голос, і він увесь вечір провів у стані виснажливого хвилювання. Практично кожен з публіки, яка навідувалася сюди — добровільно чи ні, був обідраним шарпаком, і Клайву здавалося, що головна справа поліції — це залагоджувати численні та непередбачувані наслідки злиднів, що працівники й виконували з набагато більшим терпінням і меншою гидливістю, ніж зміг би він.

Подумати лише, що колись він називав полісменів свинями і доводив — під час тримісячного флірту з анархізмом у 1967 році,— що вони — причина злочинності, а колись у них узагалі відпаде потреба. Весь той час, що він був у поліції, тут з ним поводилися ґречно і навіть шанобливо. Здавалося, він їм до душі, цим полісменам, і Клайв подумав: а раптом у нього є такі риси, про які він і не знав,— вишукані манери, тиха чарівливість, можливо, авторитет. Коли він прийшов зрання давати свідчення, то не хотів нікого підвести. Його вивели на подвір’я, де були припарковані патрульні авта, а поряд вишикувалася дюжина чоловіків. Клайв одразу побачив потрібного чоловіка: третій праворуч, з довгастим худим обличчям, у впізнаваному тканому кашкеті. Яке полегшення! Коли повернулися у відділок, один зі слідчих схопив Клайва за руку і потиснув, але нічого не сказав. Навколо нього була атмосфера приховуваної радості, й усім він ще більше припав до душі. Вони працювали разом як команда, і Клайв прийняв свою роль ключового свідка в процесі обвинувачення. Пізніше був другий «парад», і цього разу — половина чоловіків у кашкетах, і в усіх — довгасті худі обличчя. Але Клайв не дав себе ввести в оману і знайшов того чоловіка в самому кінці ряду, без кашкета. У дільниці він почув од слідчих, що цей другий прогін не аж занадто важливий. Фактично, з адміністративних причин вони можуть навіть на нього не зважати. Взагалі вони в захваті від його відданості справі. Можете вважати себе почесним поліцейським. Одна патрульна машина їхатиме в бік аеропорту. Чи не бажає він, щоб його підвезли в цьому напрямі?

Його висадили просто біля будівлі терміналу. Коли Клайв вибирався з заднього сидіння та прощався, то помітив, що полісмен за кермом був саме тим чоловіком, на якого він указав у ряду вдруге. Але ні Клайв, ні водій вирішили про це не говорити, коли тиснули один одному руки.

Рейс до аеропорту Шипгол запізнився на дві години. Клайв сів на поїзд до центрального вокзалу і звідти в м’якому сірому надвечірньому світлі попрямував пішки до готелю. Коли переходив перший міст, йому спало на думку: наскільки Амстердам затишне і цивілізоване місто! Клайв зробив великий гак на захід, щоб пройтися вздовж каналу Брауверсґрахт. Зрештою, валіза була зовсім легка. Як утішає водойма посеред вулиці! Наскільки толерантне, відкрите, доросле місце: гарні цегляні та різьблені дерев’яні склади, перетворені на стильні апартаменти, скромні мости а-ля Ван Ґоґ, елегантні вуличні меблі, розумні, зовсім не старомодні голландці на велосипедах, зі своїми врівноваженими дітьми, які сидять ззаду. Навіть крамарі схожі на професорів, а двірники — на джазових музик. Не існує міста, облаштованого раціональніше. На ходу Клайв роздумував про Вернона і про симфонію. Твір остаточно погублений — чи просто бракований? Певно, не так бракований, як з ґанджем, причому там, де це здатний побачити лише сам Клайв. Згубно позбавлений найголовнішого. Клайв боявся прем’єри. Тепер він запевняв себе з лицемірною щирістю, що його різноманітні угоди від Вернонового імені були зумовлені лише тим, що він, Клайв, хотів дотримати слова. Те, що Вернон захотів примирення й тому вирішив поїхати в Амстердам, безсумнівно, більш ніж збіг або розрахунок. Десь у своєму чорному розбурханому серці Вернон прийняв свій фатум. Він віддав себе Клайву до рук.