Іен Мак'юен - Амстердам

— Містере Лінлі?

— Так.

— Поліція. Карний розшук. Стоїмо у вас перед парадними дверима. Важлива розмова.

— О! Послухайте, чи не могли б ви зайти за півгодини?

— Боїмося, ні. Є кілька питань до вас. Можливо, вам доведеться відвідати кілька очних ставок у Манчестері. Допоможете нам заарештувати підозрюваного. Це займе не більш ніж кілька днів вашого часу. Тому, якщо ви не заперечуєте, відчиніть, містере Лінлі...

У гарячковитому поспіху збираючись на роботу, Менді залишила дверцята шафи прочиненими, і Вернон угледів вузеньку скибочку свого віддзеркалення: лежить зіпершись на подушки, тримаючи на животі подану дружиною філіжанку кави, з неголеною синювато-блідою мармизою, у напівтемряві спальні, де розкидані листи небажаної кореспонденції,— справді, ілюстрація безробіття. Простій. Раптом до нього прийшло розуміння цього слова, яке зустрічається на ділових сторінках газет. Цього вівторка на нього чекає багато годин простою, коли він зможе поміркувати про приниження та кпини, адресовані йому вчора перед звільненням. Цікавим прийомчиком, скажімо, був лист, принесений до кабінету безневинною підмінщицею, плаксійкою-дислексиком, яку Вернон урятував від звільнення. А потім — сам лист: чемна вимога піти у відставку і пропозиція натомість отримати як компенсацію річну зарплатню. Там були завуальовані натяки на умови його контракту: як він і припускав, директори хотіли йому непрямо нагадати, що як він відмовиться звільнятися, компенсації взагалі не буде. У листі наводилося люб’язне попередження: у будь-якому разі його робота на посаді головного редактора припиняється того-таки дня, і керівництво вітає його з блискучими успіхами у професійній царині та зичить йому всього найкращого в подальших планах. Ось воно. Звільнятися доведеться, і він може піти або з шестизначною сумою, або без неї.

У своїй заяві на звільнення Вернон зазначив, що наклад виріс на понад сто тисяч. Просто боляче було писати це число з нулями. Коли він зайшов у приймальню і віддав конверт Джин, то помітив: вона, здавалося, ледве могла дивитися йому в очі. Та й уся редакція була дивовижно мовчазна, коли він повернувся до свого кабінету забрати речі зі столу. Його офісний інстинкт підказував: усі все знають. Він залишив двері відчиненими на той раз, якщо хтось, відчуваючи симпатію, захоче зайти торованою стежкою дружби. Всі речі легко вмістилися до портфелю: обрамлена фотографія Менді з дітьми, кілька порнографічних листів від Дани на папері Палати общин. Здавалося, ніхто не збирався заскочити й висловити своє обурення та свою симпатію. Немає гомінкої юрби колег у сорочках на короткий рукав, щоб за старим звичаєм випровадити його. Що ж, гаразд, він іде. Він зателефонував Джин і попросив її повідомити шофера, що вже спускається. Вона передзвонила йому, щоб повідомити: у нього більше немає шофера.

Вернон одягнув пальто, узяв портфель і вийшов до приймальні. Джин знайшла собі термінове доручення, і він не зустрів нікого — ні лялечки — дорогою до ліфта. Єдиний, хто попрощався з редактором, був портьє внизу за столом, і він же повідомив Вернону, хто буде його наступником. Містер Дибен, сер. Коротко кивнувши, Вернон удав, що і так це знає. Коли він вийшов з офісу «Експерта», почалася злива. Він підняв руку, підкликаючи таксі, а потім згадав, що грошей у нього обмаль. Поїхав на метро, а останні півмилі здолав пішки. Вдома одразу вихилив віскі, й коли повернулася Менді, нагримав на неї, хоча вона його намагалася розрадити.

Вернон скулився над чаєм, а ментальний одометр продовжував підбивати баланс образ і принижень. Мало того, що Френк Дибен виявився підступним, що Вернона покинули всі соратники, що всі газети святкували його звільнення; мало того, що вся країна відзначає крах блохи, а Гармоні досі живий-здоровісінький! Поряд з ним на ліжку валялась отруйна листівка, в якій з його падіння знущався його старий друг, настільки морально бездоганний, що радше дасть зґвалтувати у себе на очах жінку, аніж дозволить порушити його роботу. По вінця сповнений ненависті й лютий. Злопам’ятний. Отже, війна. Тоді чудово. Тоді вперед, без страху і вагання. Вернон випив чашку, узяв телефон і набрав знайомого в Нью-Скотленд-Ярді, з яким контакт мав ще з тої пори, коли працював у відділі криміналу. За п’ятнадцять хвилин він надав усі деталі, справу було зроблено, але Вернена досі мучили думки — він не отримав задоволення. Виявилося, що Клайв не порушив закону. Його потурбують, примусять виконати громадянський обов’язок, але не більше. Але ж має бути більше! Мають бути наслідки. Вернон сидів ще годину в ліжку, роздумуючи над цим, потім нарешті вдягнувся, але не голився, і провів ранок, тиняючись по хаті, відмовляючись відповідати на телефонні дзвінки. Для розради витягнув п’ятничний випуск. Факт є фактом: він зробив блискучу сторінку. Усі помиляються. І решта матеріалів у газеті теж сильні, а Летис О’Гара зробила просто гордість номера — матеріал про скандал у Голландії. Одного дня, особливо якщо Гармоні стане прем’єр-міністром і країна лежатиме в руїнах, люди пошкодують, що зацькували Вернена Голлідея і викинули з роботи.