Іен Мак'юен - Амстердам

Коментарі стихли, і далі пішов синхрон: звуки, гуркотіння мотора камер і різні невдоволені голоси за кадром. З операторської роботи — нахилу і коливання рамки — було зрозуміло, що там тиснява. Вернон побачив небо, потім ноги кінооператора і помаранчеву стрічку. Там, за тою стрічкою, певно, зібрався цілий цирк. Об’єктив нарешті знайшов місіс Гармоні й показав, як вона прочистила горло і готується зробити заяву. У неї щось було в руці, але вона не збиралася зачитувати, тому що почувалася досить упевнено, аби говорити без папірця. Вона зробила паузу, щоб переконатися, що всі сповнені уваги, потім почала з невеличкої історії її шлюбу — з того часу, коли вона навчалася в Ґілдхольській школі музики, мріючи про те, як стане піаністкою і виступатиме з концертами, а Джуліан був злиденним і веселим студентом юридичного факультету. Це були дні каторжної праці, однокімнатної квартири в Південному Лондоні, народження Аннабель, остаточного рішення вивчати медицину, незмінної підтримки з боку Джуліана, гордості за своє перше придбане житло в менш популярному далекому районі Фулгема, народження Неда, зростання успіхів Джуліана на адвокатській ниві, першої інтернатури тощо. Голос у Роуз був спокійний, навіть інтимний, і мав авторитет не стільки завдяки її високому стану чи статусу дружини члена кабінету міністрів, скільки завдяки професійним звершенням. Вона говорила про гордість за Джуліанову кар’єру, про захват, у якому були їхні діти, про те, як вони ділились одне з одним тріумфами і невдачами і як завжди цінували веселощі, дисципліну й, понад усе, чесність.

Роуз змовкла і всміхнулася, наче сама собі. На самому початку, заговорила вона знову, Джуліан дещо розповів їй про себе, і це була дивна річ, яка навіть трохи шокувала. Але це була дурниця, бо нічого не могло знищити їхнього кохання, і за ці роки вони зблизилися, і вона вирішила розглядати це як невід’ємну частку індивідуальності свого чоловіка. Їхня довіра одне до одного була абсолютною. Це не зовсім таємниця — просто цікавинка: друг родини, Моллі Лейн, яка нещодавно відійшла в інший світ, зробила кілька таких собі святкових світлин. Місіс Гармоні підняла білу картонну теку, і щойно вона це зробила, як Аннабель поцілувала батька в щоку, а Нед — тільки зараз стало помітно, що він носить пірсинг у носі,— перехилився через стіл і поклав татові руку на плече.

— О Боже,— прохрипів Вернон.— Це спойлер.

Роуз витягла фотографії та показала першу, щоб було видно всім. Це було дефіле, позування, Вернонова перша сторінка. Камера захиталася, збільшуючи кадр, і там, за стрічкою, відчулася штовханина. Місіс Ґармоні чекала, доки вщухне галас. Коли всі змовкли, вона спокійно сказала: вона знає, що одна газета на політичну злобу дня хоче опублікувати ці світлини, щоб змістити її чоловіка з посади. Проте Роуз має сказати одне: у газети цього не вийде, бо любов має силу більшу, ніж презирство.

Стрічка луснула, і збурені писаки рвонули вперед. За сільською загорожею діти взяли батька попід руки, а мати непохитно вийшла проти наброду, байдужа до мікрофонів, які їй пхали в обличчя. Вернон схопився зі стільця. Ні, казала місіс Ґармоні, вона рада, що має змогу внести ясність і дати зрозуміти, що немає жодних підстав для пліток. Моллі Лейн була просто другом родини, і подружжя Ґармоні завжди з теплотою її згадує. Вернон уже перетинав кабінет, щоб вимкнути телевізор, коли раптом у лікарки спитали, чи не хоче вона щось сказати особисто головному редактору «Експерта». Так, відповіла вона, хочу, і подивилася на нього, і він застиг перед телевізором.

— Містере Голлідей, у вас ментальність шантажиста і моральна стійкість блохи.

Вернон видихнув у страдницькому захваті, бо й сам любив отакі гострі слова. Питання було узгоджене заздалегідь, і відповідь теж була за сценарієм. Який неперевершений артистизм! Роуз ладналася сказати й більше, але тут Вернон примусив себе піднести руку і вимкнути телевізор.

Близько п’ятої години по обіді багатьом редакторам газет, які й собі взяли участь в аукціоні на зроблені Моллі фотографії, спало на думку, що з виданням Вернона сталося лихо, бо цей часопис не йшов у ногу з мінливим часом. Як писалося в передовиці на першій шпальті однієї з газет: «З уваги редактора „Експерта“, здається, вислизнуло те, що десятиліття, в якому ми живемо, вже не те, що було раніше. Тоді гаслом було самостійне просування кар’єрною драбиною, а зажерливість і лицемірство були її реальністю. Зараз ми живемо у більш мудрий, співчутливий і терпимий вік, коли особисті, не шкідливі для громадськості людські вподобання залишаються приватною справою людини. Коли немає нагального питання, яке хвилювало б громадськість, немає місця старим трюкам шантажистів і самовдоволених інформаторів, і хоча наша газета не збирається досліджувати моральну стійкість блохи звичайної, ми не можемо не схвалити думки, висловленої учора...» тощо.