Іен Мак'юен - Амстердам

Заголовки на перших шпальтах ділилися приблизно навпіл на «шантажиста» і «блоху», і більшість видань оприлюднила фотографії Вернона з бенкету в «Асоціації преси», де він мав вигляд трохи захмелілий, у зіжмаканому смокінгу. У п’ятницю по обіді дві тисячі членів «Рожевого альянсу трансвеститів» прийшли під вікна редакції «Експерта» на високих підборах, тримаючи копії опальної першої сторінки та знущальним фальцетом скандуючи гасла. Приблизно тоді ж парламентські партії скористалися моментом і почали процедуру, яка скасувала вотум недовіри міністру закордонних справ. Прем’єр-міністр раптом відчув сміливість висловитися на захист старого друга. За вихідні утвердилася одностайна думка, що «Експерт» зайшов задалеко і що це брудна газетка, що Джуліан Гармоні — порядний чоловік, а Вернон Голлідей («Блоха») — огидний, і треба негайно подати його голову на тарелі. У неділю всі рубрики «Стиль життя» змальовували «нову дружину-помічницю», яка і будує власну кар’єру, і бореться, захищаючи чоловіка. Передовиці зосереджувалися на маловисвітлених деталях промови місіс Гармоні, у тому числі на фразі «любов має силу більшу, ніж презирство». У самому ж «Експерті» старші співробітники раділи, що їхні застереження були внесені в протокол, і, на думку більшості журналістів, Грант Макдональд показав, як правильно поводитися, коли в їдальні мовив: до його побоювань не дослухалися, а він намагався бути лояльним. До понеділка всі згадали, що теж мали побоювання, але намагалися бути лояльними.

А от для ради директорів «Експерта», які зібралися на екстрене засідання в понеділок по обіді, питання було складнішим. Ба навіть дратівним. Яким чином можна звільнити головного редактора, якому щойно в середу надали одноголосну підтримку?

Нарешті, після двох годин суперечок і ходіння по колу, Джордж Лейн подав добру ідею.

— Слухайте, немає нічого поганого в купівлі цих фото. Насправді, можу вам сказати, я чув, угода була вельми вигідна. Ні, помилка Голлідея в тому, що він усе одно витягнув це на першу шпальту, коли вже побачив прес-конференцію Роуз Гармоні. У нього було доволі часу, щоб усе виправити. Він не хотів нічого перегравати, а фото ж ішли до пізнішого випуску. Він абсолютно дарма вперся рогом і пнувся вперед. П’ятничний номер мав безглуздий вигляд. Вернон повинен був відчути, звідки вітер дме, і зорієнтуватися. Якщо ви спитаєте мене, я відповім: з боку редколегії це серйозний провал.

Наступного дня головний редактор вів принишклу нараду старших співробітників. Тоні Монтано сидів осторонь — мовчазний спостерігач.

— Прийшов час нам ставити побільше регулярних колонок. Вони дешеві, й усі так роблять. Знаєте, наймаємо когось із низьким або середнім рівнем інтелекту, можливо, жінку, яка писала б... ну, ні про що. Ви таке бачили. Ходить на вечірки і не може пригадати імен. Тисяча двісті слів.

— Дослідження власного пупа,— підказав Джеремі Болл.

— Не зовсім. «Дослідження» — занадто інтелектуально. Більше як «тари-бари про пуп».

— Не вміє записувати відео. «У мене дупа завелика?» — послужливо підхопила Летис.

— Саме так. Продовжуємо,— редактор поклацав пальцями в повітрі, закликаючи до нових ідей.

— Е, купила морську свинку.

— У нього похмілля.

— У неї перша сива волосинка на лобку.

— У супермаркеті завжди трапляються під руку візки з хиткими колесами.

— Блискуче. Мені подобається. Гарві? Ґранте?

— Гм, завжди губить кулькові ручки. І куди вони діваються?

— Е-гм, не може втримати язика, аби не помацати дірочки в передньому зубі.

— Чудово,— сказав Френк.— Спасибі всім. Завтра продовжимо.

Траплялися такі моменти, рано-вранці, після легкого збудження на світанні, коли Лондон уже галасливо рушає на роботу, а творче натхнення урешті-решт згасає від виснаження, що Клайв підводився з-за фортепіано та втомлено шкандибав до дверей, щоб вимкнути світильники у студії і роздивитися багатий, красивий хаос, який оточував його у важкій праці, й тоді знову виринала швидкоплинна думка, уривок підозри, якою він не поділився б із жодною людиною на світі, навіть не занотував би в особистому щоденнику, а ключове слово промовив подумки дуже неохоче; думка була цілком проста: він не надто перебільшує, вважаючи, що він... геній. Геній. Хоч він, почуваючись дещо винним, подумки милувався цим словом, проте не дозволив би йому зірватися з уст. Цей термін постраждав від інфляції, але ж, безперечно, є певний рівень досягнень, «золотий стандарт», який не обговорюється, який виходить за рамки приватної опінії. Таких людей небагато. З-поміж співвітчизників — Шекспір є безперечним генієм, і Дарвін, і Ньютон — про них так усі кажуть. Перселл — майже. Бритен — меншою мірою, хоча і вписується в діапазон. Але тут немає Бетховенів. Коли у Клайва виникла така підозра щодо себе,— а виникала вона три або чотири рази, відколи він повернувся з Озерного краю,— світ робився безмежним і непорушним, і в сіро-блакитному мерехтінні березневого ранку фортепіано, «MIDI», тарілки і чашки, крісло Моллі ставали неначе ліплені, набуваючи округлості, нагадуючи Клайву про те, як йому бачилися речі одного разу замолоду, коли він ужив мескалін [33] Галюциноген з деяких кактусів. : роздуті, отруєні значущістю. І він, лягаючи в ліжко, бачив студію такою, якою вона б могла постати у документальному фільмі про нього, що розкривав би цікавій авдиторії, як народжувався шедевр. Клайв побачив і себе — зернисте обернене зображення, яке застигло на порозі в брудній широкій білій сорочці: джинси обтягують опуклий живіт, очі з темними колами, налляті зморою,— композитор, героїчний і милий у своєму здичавінні, зарослий щетиною. Це були воістину видатні миті в період радісного творчого спалаху, якого він ще не знав, і в такі моменти Клайв у стані, близькому до галюцинацій, полишав роботу і пропливав східцями до себе в спальню, скидав черевики й пірнав під ковдру, щоб віддатися сну без сновидінь — хворобливому онімінню, порожнечі, смерті.