Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

Юрб а знову зростала. Перед мостом через канал було перехрестя, і на повороті з Дюнкерка, на дорозі, що пролягала від каналу, показалася колона тритонних вантажівок, яку військова поліція намагалася пропустити до поля, за межу, де валялися кінські трупи. Але війська розтягнулися по всьому шляху, змусивши колону зупинитися. Водії сигналили й лаялися. Натовп насувався. Утомившись чекати, люди вилізали з кузовів вантажівок. Хтось крикнув: «Стережися!» Не встиг ніхто оком моргнути, як купа обмундирування злетіла у повітря від вибуху. Неначе сніжинки, посипалися клаптики темно-зеленої саржі. Поблизу загін артилеристів колотив молотками, щоб розбити приціли і затвори своїх гармат. Тернер помітив, що один з цих військових аж ридав, знищуючи свою гаубицю. На межі того ж поля капелан зі служкою обливали бензином валізи з молитовниками і примірниками біблій. Чоловіки бігли полем до звалищ NAAFI [46] Navy, Army and Air Force Institutes — організація, створена у Британії в 1921 р., призначена для рекреаційного забезпечення Британських збройних сил; продавала товари військовим і їхнім родинам. , нишпорячи у пошуках цигарок і алкоголю. Коли здійнявся галас, до них з лівого боку дороги приєдналося ще кілька дюжин таких самих мародерів. Одна група вже сиділа біля воріть ферми, приміряючи нові туфлі. Відштовхнувши Тернера, пробіг солдат, чиї щоки аж відстовбурчувалися, такі були напхані; він ніс коробку рожево-білого зефіру. За сотні ярдів од звалища були покинуті підпалені гумові чоботи, протигази та плащі, й людей огортав ядучий дим, примушуючи бігти вперед, до мосту. Нарешті вантажівки зрушили з місця й поїхали у широке поле, на південь від каналу. Військова поліція організувала паркування, шикуючи машини у два ряди, наче стюарди на сільському ярмарку. Вантажівки приєдналися до бронетранспортерів, мотоциклів, гармат і пересувних кухонь. Методи знищення машин були прості — куля в радіатор, а мотор хай працює, доки не здохне.

Міст охоронявся колдстрімськими гвардійцями [47] Цей полк другий за віком у Гвардійській дивізії. Заснований 1650 р., базувався спочатку у шотландському селі Колдстрім ( Coldstream ), графство Беркшир. . Вхід заступали два ретельно прикриті мішками з піском кулеметні пости. Чоловіки були чисто виголені, з колючими поглядами, і дивилися з мовчазним презирством на цей мерзенний розбовтаний набрід одсталих. На тому боці каналу рівномірно пофарбовані в білий колір камінці вели до хижі, яку використовували як канцелярію. А вдалині, на сході й на заході, на узбережжі добре окопалися гвардійці. Будинки на набережній були реквізовані, черепиця проламана, а вікна — забиті мішками з піском, щоб звідти можна було стріляти з кулеметів. За порядком на мосту стежив розлючений сержант. Він відіслав назад лейтенанта на мотоциклі. Ніякого устаткування, ніяких транспортних засобів, ніякої худоби. Він відіслав і чоловіка, який ніс клітку з папугою. Сержант висмикував з колони людей, зобов'язуючи охороняти канал по периметру, і виконував це з набагато більшим авторитетом, аніж бідолашний майор. Біля канцелярії вже зростав загін нещасливців, тупцюючи на місці. Тернер помітив, що відбувається, те ж саме помітили й капрали, спостерігаючи за подіями, ще маючи шанс повернутися.

— Вони до дідька загребуть тебе, приятелю,— звернувся Мейс до Тернера.— Бідолашна піхота. Якщо хочеш вернутися домів до пампушки своєї, ставай між нами і шкандиляй.

Відчуваючи ганьбу, Тернер усе ж таки поклав руки на плечі капралам, і вся трійця похитуючись рушила вперед.

— У тебе ліва нога крива, не забудь, бос,— сказав Нетл.— Хоч, я тобі багнетом проштрикну?

— Жахливо вдячний. Гадаю, обійдуся.

Перетинаючи міст, Тернер навіть повісив голову — зробив це, щоб не помічати лютого погляду сержанта, хоча відчував цю гарячінь, яка аж пропалювала. Командний голос прогарчав: «Гей, ти!» Якогось горопаху висмикнули з натовпу лише для того, щоб поставити стримувати натиск, який обов'язково почнеться за два-три дні, поки вантажимуться на кораблі залишки Британського експедиційного корпусу. Ще Тернер помітив краєм ока, що в довгій чорноті ковзає барка у напрямку до Фюрна в Бельгії. Човняр, який сидів за румпелем, палив люльку, незворушно дивлячись уперед. Позаду, миль за десять від нього, стелився спалений Дюнкерк. Попереду, біля носа, двоє хлопчиків схилилися над перекинутим велосипедом, ладнаючи його — можливо, прокол у колесі. На мотузці була розвішана на просушку білизна, у тому числі жіноча. З барки линули запахи їжі, яку готували: ніс уловив цибулю і часник. Тернер і капрали перетнули міст, минули білені камінці, які нагадували про тренувальний табір та аврали. У канцелярії невгамовно дзвонив телефон.