Фредерик Бегбедер - Ідеаль, або На поміч, пардон

Ага, ось і ти нарешті! А я вже хотів був урвати всю цю многоту життів. Зокрема і твоє, і моє. Мене це страшенно засмутило б, та хіба зможе пошматований труп дозволити собі таку розкіш? Ага, то в нас є і добра, і недобра новина? Розпочинай з доброї, а то ще помремо і не почуємо її. Добра новина, що Лєна уже в дорозі! Пречудово! Batiushka , я обожнюю тебе, я тремчу від щастя, в мене жижки трусяться на радощах. Алілуя, father! Хотілося б мені, щоб у цієї історії був щасливий кінець. А недобра новина? Зрозумів, спеціальний підрозділ оточив собор. Так я і думав, та мені начхати. Ми їхню тактику знаємо: дочекаються, аж я засну, і застосують хімічну зброю, а бійці Spetsnaz закидають нас гранатами. Та я так добре запасся, що годин з десять у нас ще є. Нехай Господь тебе благословить! Гадаю, Він часто це робить, адже ти гідний цього. Лєна іде, я палаю весь… Що ж, зачекаємо на неї.

Я повинен розповісти тобі про ту єдину ніч, яку ми збули разом. Я запитав Лєну, що вона вивчає в школі. Скидаючи чобітки, вона звела річ про ядерну фізику.

— Вчора ми проходили парадокс Шредингера.

— Еге?

— Ви не чули про кицьку Шредингера?

— Ні, але можеш казати мені «ти».

— Було це в 1935 році. Шредингер уявив, що запихає кицьку до скриньки, де відбувається розпад уранового ядра. І зробив висновок, що стан об’єкта описується суперпозицією живої кицьки і мертвої кицьки. Ми це вивчаємо на уроках фізики.

Я знав, що росіяни ерудованіші, ніж французи, тож не здивувався, що знання перебувають на рівні наукового співробітника CNRS. Змальовуючи мені дослід Шредингера, вона розстібала один за одним ґудзики своєї кофтинки, що напиналася на грудях.

— Я нічогісінько не тямлю в квантовій механіці… Лєно, ти не повинна роздягатися, ми можемо просто хильнути по чарчині, а потім я проведу тебе додому…

— В атома нема певного стану. Він заразом і збуджений, і мертвий. Це лінійна комбінація двох станів. Макроскопічне поводиться інакше, ніж мікроскопічне.

Я вже бачив їх на світлині, та тепер вони впали мені в око своєю білиною, планетною округлістю і королівським гордуванням законами тяжіння. Незаплямована чистота, ніжні голенькі цнотливі кулі, що висять на дитячому тілі… Я ніяковів, не зважуючись доторкнутися до цього рожевого, м’якого, гарячого дива…

— Вони в тебе такі міцненькі!

— Ох, якщо в моєму віці вони не будуть міцні, то це буде вже бозна-що!

Я так співчував живо-мертвій, наче розчахнутій навпіл кицьці Шредингера! Жінка-дитина взяла мене за руку, поклала мою долоню на радіоактивні пуп’янки своїх перс, і я полинув у рай небіжчиків, опинившись у юрмі чоловіків, що підбурювали мене, всі чоловічі бажання з усіх ревнивих вулиць світу, наче електрони, оберталися довкола мене, осідаючи в моїй долоні, яка тремтіла, трусилася, мацала, щипала, огортала і бгала самісіньке осердя розтопленої галактики пипок. Сонячна система — атом. Лєна — Сонце. Ніколи я не нявкав так, як того вечора.

Міг би я розповісти тобі й про те, як у пітерському «Fashion Lounge» Лєна впивалася у вуста своєї подруги Луїзи, як у Москві вона сиділа в ресторані на останньому поверсі й дивилася на сонце, що ніяк не хотіло сідати за бильце, як на «Забава-боуті» з еротичним шоу вона не зводила очей зі стриптизерок, що розгойдували корабель своїми довгими ногами, як Лєна, розплющивши очі завбільшки з Зимовий палац, виходила в халаті з ванної кімнати в моєму номері зі склянкою грейпфрутового соку в правій руці та з зубною щіткою в лівій, як вона перемикалася з одного кабельного каналу на інший, сидячи в рожевих трусенятах, або повсякчас слухала на айподі «І Just Don’t Know What to Do with Myself» (переспів гіту Дасті Спрингфілда дуетом «Вайт страйпс»), або як брала оливку з мисочки і, затиснувши її поміж великим і вказівним пальцем, піднесла її до вуст, а потім виплюнула камінчика і запитала, чому це я закляк, роззявивши рота… або як запхала в слоїк з варенням пальця й облизала його, а потім знов запхала і знов облизала, і я просто-таки нетямився від тих жестів… я міг би змалювати її кімнату на Цивільній вулиці, з величезною кількістю відкритих пуделець і слоїчків, тому що закрутити ковпачок вона не може, так само як і прибрати свій одяг, там усе валяється долі, або згадати, як вона просила полічити їй пульс, щоб я зрозумів, як швидко калатає її серденько, коли ми, мало не задихнувшись, стискаємо одне одного в обіймах, або як вона раптом починає промовляти російською, мавпуючи акторку з порнофільму: «Da, da, ebi menia, kak bliad! Mne nravitsa tvoi bolshoi francuzski huy! Trakhni menia, как suku! Da, da!» Річ у тім, що, роздягаючись, вона балакала англійською, але запевняла, що кінчити може тільки російською. Я не зміг (поки що) перевірити ту інформацію. Їй не варто було голити у себе в паху, бо там ще й чубчик до ладу не ріс. Тільки над вушком золотів шовковистий пушок, і гадаю, то було найніжніше місце на світі, я тицявся туди носом, і мені здавалося, наче я вдихаю пахощі курчатка, що допіру вилупилося (без смороду курника).