Фредерик Бегбедер - Ідеаль, або На поміч, пардон

— You set my bed on fire. [56] Ти підпалила мою постіль (англ.).

— Погаси мене.

— Я забув азбестовий костюм і протигаз. На поміч!

— Пардон!

Поки ми ото балакали, вона посилала повідомлення своєму хлопцеві. Я міг би засмутитися, та що з того? Найбільш принизливо було, коли вона задрімала під мою декламацію «Пісні пісень»: «Підкріпіте мене виноградовим печивом, освіжіть мене яблуками, бо я хворію з кохання!…» Прокинувшись від моїх цілунків на її білосніжній шийці, вона не стала скімлити і пручатися, а дозволила цілувати себе й мурчала, немов кицька, що чемно чекає, аж їй дадуть спокій. Жодного разу не почув я од неї бодай одного романтичного зізнання, навіть непрямого, чи бодай натяку на взірець королівської літоти (мовляв, я не ненавиджу тебе). Тільки однісінький раз, тієї пам’ятної ночі, коли ми вклалися спати вкупі, вона зітхнула уві сні: «Дивно я почуваюся…» Лєна належить до покоління, котре так категорично забороняє себе любити, що навіть дієслова такого не знає. Та любов така мертва, що тепер кажуть зазвичай: «Дивно я почуваюся…», щоб не сказати часом «Я тебе кохаю», адже це було б надто вже небезпечно і ганебно. Пам’ятаю достеменно, що вона сказала: «І feel weird», наче ото Луї Жуве у фільмі Марселя Карне: «Ви сказали „дивно“? Так дивно…» Та й правда, у XXI столітті любов — це чудернацька драма.

Що-що, моє startchestvo? Вірю тобі, ще й як. Відкривши для себе існування Господа, ти зрозумів, що екстаз необов’язково має бути тілесний. Відтоді як одного ранку ти з надзвичайною силою відчув Його любов, тобі стали доступні інші види оргазму. Амінь. Я особисто вірю в Неї. В Лєну Дойчеву, що сидить на лаві в білині полуденного сяєва, звівши підборіддя у бік Балтійського моря. Варто мені заплющити очі, як я знову відчуваю пахощі її парфумів, ще мить — і я знепритомнію. Свята Єлено, дочко Божа, молися за нас, грішних, нині й у нашу смертну годину. Лєна-сильфіда у ряснобарвних бурунах гомінкого водоспаду, на тлі плакучих верб, що шанобливо схилилися перед її грацією. Порятуй мене від цього янгола смерті. Знаєш пісню Елвіса «The Devil in Disguise»? [57] Замаскований диявол (англ) Зроби мені таку милість, негайно погукай сюди Лєну. Якщо ти зателефонуєш, вона неодмінно прийде, я знаю. Це єдина моя вимога. Допіру вона тут з’явиться, я заберуся відціля разом з нею, і ніхто навіть поранений не буде. Я поясню, що був занадто закоханий, аби доторкнутися до неї. Вона зрозуміє, що я був чистий її чистотою. Наядо, благословенна в жонах. Ми зловимо авто в хуртовину, і більше вона ніколи мене не покине. Ми разом постаріємо в домі з великим садом, на березі далекого озера, де пануватиме вічне літо, дні не будуть меншати, і ніколи не настане вересень. У вас тут кожне авто — таксі, за кілька зіжмаканих рублів незнайомець за кермом повезе вас і сховає поміж урало-алтайськими народностями. Вона розповідала мені про Ташкент, я знаю, що їй хочеться там жити. Я відказав тоді, що ладен водити її в ресторан «Узбекистан», тільки щоб мене там не напихали пловом. Та начхати мені, я за нею хоч і до Чечні подамся! Karasho, панотче, зачекаю я тут, але поглянь-но сюди, у мене палець на детонаторі. Зроби так, щоб я тут не висадив твій храм у повітря. Життя згубило сенс, мене всього трусить. Та, присягаюся, я ладен вчинити великий стрибок. У тебе є п’ять хвилин. Spasiba, о верховний дияконе з кудлатою бородою. А все через тебе, до речі: не треба було відчиняти мені двері до вічної любові.

Поки священика нема, дозволю собі невеличку технічну перерву.

(Триста секунд тиші, чутно тільки мій подих).

Ось про що я зараз думаю.

Заключна книга Біблії, Апокаліпсис, подає нам кінець світу як добру звістку. 2005 рік був найспекотніший за дванадцять тисяч років — ура. Москва незабаром опиниться на березі моря, і в Петербург можна буде дістатися лише на батискафі. Гренландія стає легша мінімум на сто мільярдів тонн щороку. Не розумію, чому люди так бояться танення гренландської криги, поширення пустель, зростання рівня моря і вирубування лісів Амазонки — тішилися б, що присутні під час Прощального Поклону Історії. Порушено понад шістдесят відсотків екологічних систем, половина видів риб світового океану зникне упродовж найближчих п’ятдесяти років. Викиди газів з парниковим ефектом зростають, ризик розвитку раку в молодому віці збільшується, показник плодовитості жінок падає. Людство знищує саме себе. Можливо, світ на порозі загибелі, та це ще не катастрофа, бо кінець означає початок. (Коли я був молодий, «Апокаліпсисом» називався нічний клуб у Парижі на вулиці Колізе… Потім його перейменували в «Ле плянш», і пересічний вік його відвідувачів — п’ятнадцять років. Знали б наші діти, на якому мінному полі вони витанцьовують!) Наш спосіб життя прискорює рух до краю, а нафтові лобі тільки сприяють цьому. Можливо, C.E.O. (Chiefs Executives Officers), [58] Генеральні директори (англ.). як і я оце, поспішають до Фінального Апофеозу. Або ж