Звісно, птахи пропонували Ноєві свою допомогу з навігацією — але він був занадто гордий. Він дав їм трохи дрібних розвіддоручень — вистежувати коловороти й смерчі, а скористатися їхнім справжнім мистецтвом відмовився. Він також відправив кілька видів на певну смерть, пославши їх подивитися, що видно з висоти, у жахливу погоду — тоді як вони не були здатні це зробити. Коли Ной відіслав виючих гусей на розвідку в дев’ятибальний шторм (а ці птахи справді видавали неприємні звуки, особливо тоді, коли лаштуєшся спати), буревісники зголошувалися летіти замість них. Але пропозицію було відхилено — і на тому виючим гусям настав кінець.
Ну хай уже, хай — були в Ноя й свої чесноти. Він був живучий — не лише з огляду на Плавання. Також він розкрив таємницю довголіття, яку ваш вид потім втратив. Але хорошим чоловіком він не був. Чи ви знаєте, як він протягнув під кілем осла? У вас це де-небудь зафіксовано? Це було на Другий рік, коли відбулося деяке послаблення режиму, і окремим групам пасажирів дозволили спілкуватися між собою. Ну от Ной зловив осла, коли той намагався заскочити на кобилу. Ох «Адмірал» тоді й розійшовся, ганьблячи того віслюка і просторікуючи, що подібний союз до добра не доведе, — що підтвердило нашу теорію про ваш страх перед гібридами, — і заявив, що показово покарає розпусника. Ослові зв’язали копита, кинули за борт у бурхливе море й витягли з другого боку судна. Більшість із нас пояснили це елементарними ревнощами. Що дивовижно — так це те, як свою кару сприйняв осел. Ви ж знаєте, який вони витривалий народ. Коли віслюка витягли на палубу, він був у жахливому стані. Вуха в нього обвисли, як два листки слизьких водоростей, а хвіст — як промокла мотузка. Кілька тварин, які й без того не були фанатами Ноя, зібралися навколо осла, і козел (по-моєму, то був він) штовхнув покараного в бік, перевіряючи, чи той живий. Віслюк розплющив око, поглянув на стурбовані писки навколо і промовив: «Ну отепер я знаю, як воно — бути тюленем!» Нічогенько пожартував у таких обставинах! Але, скажу я вам, ми тоді ледь не втратили один вид!
Гадаю, правда, загалом Ной тут не дуже й винен. Я про те, що такий Бог — тиранічний приклад для наслідування. Ной нічого не міг зробити, не замислившись спочатку, що на це подумає Він. Спробуй поживи так… Весь час озиратися, чи можна, — хіба це по-дорослому? А молодістю Ной виправдовуватися вже аж ніяк не міг. Дядько сьому сотню розміняв, як у вашому виді, певне, сказали б. За шістсот із гаком років можна було б набути деякої гнучкості мислення, здатності подивитися на речі з різних боків. Де там! От, скажімо, взяти будівництво Ковчега. Що він робить? Будує з соснового дерева. Соснове дерево? Навіть Сим заперечував, але от ні — так він вирішив, так і зробить. Від факту, що соснового дерева навколо росте мало, він відмахнувся. Без сумніву, він просто виконував вказівки начальства; але хай там як. Усякий, хто розуміється на дереві, — це я вам як спеціаліст кажу — міг би йому сказати, що незгірше б згодилося ще п’ять-шість порід — а то й краще; та й думка, щоб усе на кораблі робити з одного дерева, просто сміховинна. Кожній меті — свій матеріал, це всі знають. Ось вам, прошу, старий Ной у всій красі — ніякої тобі гнучкості. Лише один бік питання бачимо. Сантехніка з соснового дерева — ви чули взагалі про таке? Сміх та й годі.
Але це в нього, як я вже сказав, такий був приклад для наслідування. Що Бог подумає? Це питання завжди було в нього на вустах. У Ноєвому поклонінні Богові було щось моторошнувате — зловісне, якщо ви розумієте, про що я. А таки він добре знав, чим і де поживитися; та й від самого того факту, що його обрано, що його рід стане єдиним на землі, вже можна з глузду з’їхати, еге ж? А його синкам — Хаму, Симу й отому, на букву «Я» — теж скромності не додалося. Походжали по палубі, як королі.
Розумієте, я одну річ хочу дати зрозуміти. Тут яка історія з Ковчегом? Ви, мабуть, досі вважаєте, ніби Ной був таким собі давнім охоронцем природи, який зібрав тварин, бо хотів, аби вони не вимерли, що він не витримав би жити далі без жирафи, що робив це все заради нас . Аж ніяк! Він це зробив, бо йому було дано вказівку, ну й з власних, навіть цинічних, інтересів. Він же хотів мати що їсти, поки триватиме Потоп. За п’ять з половиною років від більшості городів і сліду не лишилося — хіба що рис розрісся. І більшість нас розуміла: для Ноя ми — лише один-два майбутні обіди, незалежно від кількості ніг. Не тепер, то колись, не ми, то наші діти. Як ви можете собі уявити, відчуття не з приємних. Ноїв Ковчег був охоплений параноєю і жахом. Хто наступний? Хто сьогодні не сподобається дружині Хама — з того завтра буде фрикасе. На що тільки не штовхає така непевність! Пам’ятаю, як пару лемінгів зловили дорогою до борту судна: вони казали, що хочуть з усім покінчити раз і назавжди, що не витримують такої напруги. Але Сим вчасно їх зловив і замкнув у ящику. Вряди-годи він знічев’я відкривав той ящик і махав усередині нього ножем. Такі ото в нього були жарти. Але якщо це не позначилося на психіці всього виду, то я дуже здивуюся.
Читать дальше