Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Розумніші тварини сприйняли запропоновані Ноєм напівпансіонні обіцянки правильно — і помчали геть у поля й ліси, покладаючись на власні вміння знаходити воду й зимову поживу. Ми не могли не помітити: північні олені побігли одними з перших, кинулися навтікача від «Адмірала» та його нащадків, несучи в далеч свої незрозумілі передчуття. До речі, маєте рацію, що вважаєте тих істот, які втекли — на думку Ноя, невдячних зрадників — благородними. Хіба може свиня бути благородною? Чи курка? Коли б ви тільки бачили єдинорога… У зверненні Ноя до істот, які після Висадки тирлувалися біля його майбутнього палацу, був ще один спірний момент. Він сказав, що Бог, давши нам веселку, по суті, обіцяє робити так, щоб чудеса у світі не вичерпувалися. По-моєму, ну дуже прозорий натяк на ту кількість чудес природи, яких за час Плавання Ной повикидав за борт чи зжер разом зі своїм сімейством. Веселка як заміна єдинорога? Чому Бог просто-напросто не повернув єдинорога? Ми, тварини, були б значно більш раді від того, аніж від масштабного натяку на Богову великодушність після кожного дощу.

Зійти з Ковчега, скажу я вам, було не набагато простіше, ніж на нього потрапити. На жаль, деякі з обраних тварин не в міру доносили, так що мови про те, що Ной просто опустить трап і крикне: «В добру путь на суходіл!» — не було. Тіло кожної тварини суворо обшукували перед тим, як відпустити; декого навіть засовували в ночви з водою, яка відгонила дьогтем. Кілька самиць скаржилися, що зазнали внутрішнього огляду від Сима. Знайшли чимало нелегалів: кількох жуків із більш помітних, трохи щурів, які нерозумно роз’їлися за час Плавання, навіть парочку змій. Ми залишили судно — гадаю, тепер це вже можна не приховувати — у порожнистому розі барана. Це була здоровенна, похмура, не схильна до послуху тварина, дружбу з якою ми спеціально підтримували останні три роки в морі. Ноя баран геть не поважав і був дуже радий надурити його після Висадки.

Коли ми семеро залізли в баранячий ріг, нас переповнювала радість. Ми вижили! Ми переховалися, все пережили — і втекли — без усяких сумнівних оборудок з Богом чи Ноєм. Ми впоралися самі. Ми почувалися благородними серед тварин. Може, вам це кумедно чути, але так — ми почувалися благородними. Плавання нас багато чого навчило, а головне: люди порівняно з тваринами — дуже нерозвинений вид. Вашого розуму ми, звісно, не заперечуємо, вашого помітного потенціалу. А проте ви все ж перебуваєте тільки на ранній стадії розвитку. Ми, наприклад, завжди лишаємося собою: от що означає повністю еволюціонувати. Ми знаємо, хто ми і як це. Ви ж не очікуєте від кота, що він раптом загавкає, або що свиня замукає? А саме цього в якомусь розумінні ми за Плавання на Ковчезі навчились очікувати від вашого виду. Зараз ви гавкаєте, а потім занявкаєте; то ви дикі, то ручні. Ми з Ноєм знали, хто ми взагалі, не знали лишень, хто ми в цей момент для нього.

У вашого виду з правдою, скажемо відверто, проблеми. Ви весь час чи то щось забуваєте, чи то вдаєте, ніби забули. От втратили Вараді з ковчегом — і хоч хтось про це говорить зараз? Розумію, у цьому відвертанні може бути й дещо позитивне: якщо не звертати уваги на погане, то легше йти далі. Але якщо на нього не звертати уваги, то ви врешті вважатимете, що того поганого ніколи й не було. Потім щоразу дивуєтеся. Вам дивно, що зброя вбиває, що гроші розбещують, що сніг узимку випадає. Може, це й мила наївність, тільки, на жаль, вона обертається небезпекою.

Наприклад, ви ніколи й словом не обмовилися про істинну вдачу Ноя, вашого праотця — побожного патріарха, відданого охоронця природи. Я так розумію, у вашій давній єврейській легенді сказано, ніби Ной відкрив сп’яніння, подивившись, як козел наївся винограду, що забродив. Яка нахабна спроба зіпхнути відповідальність на тварин! Але, на жаль, закономірна. І в Гріхопадінні винен, бачте, змій, і з чесного ворона зробили жадібного ледаря, і козел Ноя споїв. Ну послухайте ж: я вам чесно скажу, що Ной і без чужих копит здогадався, в чому таємниця вина.

«Винен хтось інший!» — це ваш перший інстинкт. А якщо не можна звинуватити іншого, то можна сказати, що проблема взагалі не проблема. Переписати правила, пересунути ворота. Деякі з ваших учених мужів, які все життя приділили священним книгам, навіть намагалися довести, що Ной на Ковчезі — це не той самий Ной, якого звинувачено в пияцтві й непристойному оголенні. Ну як міг Бог обрати п’яницю? Ні, ні, так не буває. Це Ной, та не той . Просто тезко, помилка вийшла. І нема проблеми.