Джулиан Барнс - Історія світу в 10 1/2 розділах

Твій Чарлі

P. S. Надсилаю терміновою поштою.

P. P. S. Каракас — брудна яма. Застряг тут щонайменше до 4-го.

P. P. P. S. Я тебе кохаю.

БУДЬ ЛАСКА ЗАДЗВОНИ ЧАРЛІ ГОТЕЛЬ ІНТЕРКОНТИНЕНТАЛЬ ТЕРМІНОВО КРП ЦІЛУЮ ЧАРЛІ КРП

БГА РАДИ ЗАДЗВОНИ ІНТЕРКОНТИНЕНТАЛЬ ТРЕБА ПОГОВОРИТИ ТЕРМІНОВО КРП ЦІЛУЮ ЧАРЛІ

ЗАДЗВОНЮ ОПІВДНІ ТВОЇМ ЧАСОМ БАГАТО ОБГОВОРИТИ КРП ЧАРЛІ

ЧОРТ ВІЗЬМИ СЛУХАВКУ АБО ТЕЛЕФОНУЙ МЕНІ ПІППО КРП ЧАРЛІ

Люба Піппо.

Оскільки ти, здається, не відповідаєш на телеграми з причин, які ти знаєш краще, пишу, що терміново повертаюся додому. Мені потрібен час і простір не тільки для того, щоб пережити той шок, з яким я зустрівся і який тебе, схоже, мало цікавить, але й докладно обміркувати, на якому зараз світі ми з тобою. Немає сенсу казати, що я тебе все одно кохаю, незважаючи на все, бо це, здається, тебе лише дратує з причин, які ти знаєш краще й не бажаєш пояснювати чи коментувати. Я буду на зв’язку, коли знатиму, що і як.

Чарлі

P. S. Надсилаю терміновою поштою.

P. P. S. Якщо це пов’язане з цим смердючим Ґевіном, то я особисто йому, гівнюку, шию зламаю. Треба було сильніше його вдарити. А якщо ти раптом не помітила, він в акторській грі як пеньок. Ні таланту. Ні cojones [25] Яєць (ісп., груб.) . .

Санта-Лючія

хрін зна який день

Слухай суко йди ти геть з мого життя, просто давай ВАЛИ. Ти завжди вміла все споганити, правда у тебе просто геніальний дар усе к чорту споганити. Мої друзі казали вона тобі життя не дасть і точно не треба пускати її на поріг, а я придурок їм не вірив. Та як ти думаєш, що я егоїст, ти цяця на себе глянь. Так а як же я п’яний, а що ти думала як ще тебе з голови викидати? Тепер нажеруся як stinko paralytico . Істина ж короче у вині ж.

Пішов буянити, Чарлі

P. S. Надсилаю терміновою поштою.

ПОВЕРТАЮСЯ ЛОНДОН ПОНЕДІЛОК П’ЯТНАДЦЯТОГО КРП УКЛІННО ПРОШУ ЗАБРАТИСЯ З КВАРТИРИ РАЗОМ З РЕЧАМИ ДО ТОГО ЧАСУ КРП КЛЮЧ ЛИШИ КРП ДОСИТЬ КРП

Дозвольте дещо розповісти про неї. У ці серединні години ночі, коли крізь завіси не проходить жодне світло, єдиний звук, що долинає з вулиці, — бурчання якогось Ромео, котрий повертається додому, а птахи ще не розпочали свою повсякденну, але бадьору справу. Вона лежить на боці, відвернувшись від мене. Мені не видно її в темряві, але з притишеного запаху дихання я міг би накреслити мапу її тіла. Коли вона щаслива, то багато годин може спати в тій самій позі. Я спостерігав за нею щоразу в цю темну, як труба, нічну пору, тож готовий свідчити під присягою, що вона не рухається. Це можна пов’язати, звісно, з гарною роботою травлення і спокійними снами, але я сприймаю це як ознаку щастя.

Наші ночі різні. Вона засинає, ніби лягає на теплу припливну хвилю, і впевнено прямує до самого ранку. Я засинаю не так граційно, борюся з хвилями, чи то не в силах відпустити гарний день, чи то досі подумки нарікаючи на поганий. Нашим забуттям проходять різні течії. Час від часу я отямлююся, катапультувавшись із ліжка, сповнений страхів — часу і смерті, паніки й насування порожнечі; стоячи на колінах на підлозі, схопившись за голову, я прокидаюся з безглуздим (і прикро невигадливим) криком «Ні, ні, ні ». Тоді вона, гладячи мене, знімає з мене жах — немов відмиває собаку, що, гавкаючи, вискочив із брудної річки.

Рідше її сон переривається криком — і тоді вже настає моя черга проводити рукою по її тілу, вкритому захисним потом. Я різко прокидаюсь, і вона сонними губами описує мені причину вигуку: « Величезний жук», — каже вона, немовби через дрібнішого вона б не стала мене турбувати, або: «Слизькі сходи», — або просто (що мені здається жахливо, до тавтології, загадковим): «Щось огидне». Відтак, позбувшись цієї слизької жаби, цього згустку, який засмічує систему, вона зітхає й повертається до очищеного сну. Я лежу й не засинаю, все стискаючи в руках цю амфібію, перекидаючи жменю відсирілого осаду з руки в руку, стривожений і захоплений. (До речі, я не стверджую, що бачу якісь більш масштабні сни. Сон демократизує страх. Переляк через загублений черевик чи спізнення на потяг уві сні такий самий сильний, як і страх перед нападом партизанів чи ядерною війною.) Я захоплююся нею, бо в неї оця праця сну, яку нам доводиться ненастанно робити всім щоночі, аж до смерті, налагоджена значно краще, ніж у мене. Їй вона вдається, як досвідченому мандрівникові — посадка на літак у новому аеропорту. А от я вночі лежу з нечинним паспортом і штовхаю рипучий візок із багажем не до тієї стійки.