Эрленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

Я сідаю в авто і прямую на північ, я поїхав через Естердаль — так виходить коротше, ніж коли їхати через Гудбрансдаль, і хоча Гудбрансдаль, правду кажучи, цікавіша, я їду через Естердаль, адже я не німецький турист, я — норвежець і вже раз їздив по обох долинах на цьому ж автомобілі; авто хвацько мчить по дорозі, його не вкрали, не відвезли на штрафний майданчик і, можна сказати, воно у відмінній формі, часом я трохи перевищую дозволену швидкість, та це нічого — зараз ніч, рух мінімальний, лише іноді зустрічаються важкі вантажівки; кажуть, без автомобіля зупиниться вся Норвегія, і на перший погляд це звучить досить переконливо, адже Норвегія — в усьому країна екстремальних умов, разом з географічними, і для того щоб люди, які живуть в сільській глушині, отримали сир, і молоко, і сигарети, і пластир, і всі інші предмети вжитку, призначені як для повсякденного, так і для довготривалого користування, ми повинні перевозити по дорогах чималу кількість товарів, без цього ніяк не обійтися, поки у нас є сильна потреба в різноманітних речах і ми хочемо мати ці речі, щодо речей кожне покоління діє за однією і тією ж схемою: всі хочуть дати своїм дітям більше речей, ніж мали самі, і в результаті виходить дуже багато речей, одна річ тягне за собою іншу і ще іншу, і виростає ціла гора речей, а по суті справи, виходить повна нісенітниця. Тому що Норвегія і без автомобілів ні на секунду не зупиниться. Норвегія продовжує рухатися в тому ж темпі, в якому вона рухалася завжди — хоч з автомобілями, хоч без них. Періоди заледеніння приходять і щезають, так само і люди, і тут не потрібні ніякі автомобілі, Норвегія рухається і зупиняється незалежно від автомобілів; її рух не має нічого спільного ні з якими автівками, а норвезьке об’єднання власників вантажних автомобілів усе одно випускає наліпки, на яких написано, що без автомобіля зупиниться Норвегія. Запитати б, навіщо вони це роблять? Навіщо, якщо самі знають, що це неправда, адже вони чудово розуміють: що б ми не робили — Норвегія не зупиниться, міркую я риторично, ніби для вправи, вправлятися ж потрібно, я ж знаю відповідь, але я вправляюся у постановці запитань, бо в цьому полягає завдання ЗМІ, почасти в цьому і корениться їх влада: умій ставити правильні питання, і ти на коні, таке от нескладне правило. Як завжди, я двічі або тричі помічаю лосів, ця долина кишить лосями; якби я був німецьким туристом, я був би у захваті, на заправній станції в Альвдале я б купив наліпки для автомобіля із зображенням лося, однак, як сказано, я — норвежець, і поява лося не викликає в мене такого захоплення, та й узагалі зараз мені не до захоплень, я занадто нервую, адже я не з тих людей, хто звик виконувати такі доручення, такі небезпечні доручення, проте я взявся його виконати, бо так попросила Сестра і я бажаю Біму кращої долі, аніж стирчати в рибальській хатині на Гейлі з купкою пустоголових бовдурів; може, я даремно не обзавівся пістолетом, була ж у мене така думка, міркую я, та одразу ж відкидаю цю думку як повну нісенітницю: це ж ні в які ворота не лізе — я, і раптом з пістолетом! Повна маячня. Моє діло — слово, образний ряд, і пістолет тут ні з якого боку не годиться.

Гейла — одна з кращих лососевих річок Норвегії, згадую я, бо я сам родом звідси; я, як і всі, тільки живу в Осло; в Осло всі приїжджі — або самі звідкілясь приїхали, або сюди переселилися батьки, а коріння у всіх зосталося десь там, далеко; рідний дім у всіх не тут, і перед Різдвом починається гарячкова їзда, Різдво заведено зустрічати там, де ти народився; всі поспішають, як то кажуть, у рідне гніздо, але гнізда-то вже й немає, лишився тільки ностальгійний образ того, що колись давно було рідним домом, тепер уже не твоїм; так сталося з багатьма з нас: ми переїхали в Осло, оскільки Осло — столиця, а столиці, як магніт, притягують людей, це стосується не лише Осло, а й Стокгольма, Парижа і багатьох інших міст, і ми всі натовпами прямуємо в столиці, де, як нам здається, відбувається все найцікавіше, де можна зустріти багато цікавих людей, хоча насправді там нічого особливо цікавого не відбувається і люди здебільшого не набагато цікавіші, аніж в інших місцях, але ми пристрасно чекаємо і вперто сподіваємося, що от-от станеться щось цікаве, не може не статися, а коли перехворіємо цією пристрастю і зрозуміємо, що це була хвороба, — дивишся, вже пройшли роки, і тут ми впадаємо в задуму і в смертну тугу, в таку тугу, яка зараз огорнула мене, — туга самотності і вода — одна частина самотності на п’ять частин води, як у соках, та ж пропорція, що й у соках, і до біса всі соки!