Эрленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

Як не пишаються фіни своєю столицею, пишу я в брошурі, однак серцем вони прив’язані до села. У місті вони не почуваються комфортно, у місті немає затишку домашнього вогнища, не те що в селах і на хуторах серед березових і соснових гаїв. І поруч з водою, додаю я неохоче. На мій погляд, пишу я, Гельсінкі — прекрасне місто, воно вражає зухвалим змішанням різностильних будівель, поєднанням мистецтва і культури з найчистішим повітрям. Як мені здалося, це розсудливе, чесне у всьому і впорядковане місто; мабуть, трохи суворе й стримане в порівнянні з деякими іншими європейськими столицями, його населення має гомогенний (тут мені через мою легковажність — адже я дійсно дуже пустотливий і радію дитячим жартам — так і кортить написати замість «гомогенний» інше слово, але я переборюю спокусу і пишу «гомогенний») — має гомогенний склад; зі страху втратити роботу і свою причетність до тієї влади, якою володіють ЗМІ, я, як правило, придушую свої дитячі пориви, тримаючись за владу, і оскільки правильне слово тут «гомогенний», саме так написано в серпневому номері «National geographic» за 1981-й, а я ні на йоту не дозволяю собі відхилятися від «National geographic», то я теж пишу це слово — «гомогенний»; населення має гомогенний склад, пишу я, тут' немає нетрів, як немає і кварталів, де панувала б корупція, де торгували б секс-послугами; та хіба ж це можливо, подумав я, напевно, є там такі квартали, і, напевно, вони були вже в 1981 році, а відтоді минуло ж двадцять років, я впевнений, що у них там, у Гельсінкі часто-густо можна зустріти торгівлю секс-послугами, однак про це недоречно згадувати в брошурі, а крім того, треба ж дати людям можливість самим відкривати щось нове. Мій друг Оке Йокінен, пишу я, що проживає в Гельсінкі ось уже тридцять два роки, але це було в 1981 році, тому тепер треба додати двадцять один рік, виходить п’ятдесят три; речення доводиться починати заново; я пишу: мій хороший друг Оке Йокінен, можна сказати, навіть мій щирий друг, який проживає в Гельсінкі ось уже п’ятдесят три роки, каже, що тут кожен у душі мріє, вийшовши на пенсію, повернутися в рідні місця, оселитися в сільському будиночку в лісі, біля води — останнє я, хоч і неохоче, додаю вже від себе, бо я не покладаюся на своїх читачів так, як «National geographic» покладається на своїх; у «National geographic» читачі — люди з вищою освітою, з широким колом інтересів, мої ж не зобов’язані володіти цими якостями, тому я повинен не стільки заглиблюватися в тему, скільки розвивати її вшир; я, звісно ж, ґрунтовно проробляю матеріал, але мені треба подавати його більш розлого. Жителі Гельсінкі вирізняються деякою відлюдькуватістю, що є результатом більш важких умов, в які вони потрапили, обравши міське життя, пишу я далі, іноді це помилково тлумачиться, як скептичне негостинне ставлення до приїжджих. Однак фіни живуть у суворому кліматі і знають з гіркого досвіду, що тепло потрібно витрачати економно, тому не чекайте від них теплоти, пишу я, за теплотою треба їхати в середземноморські країни, там люди щирі, не такі критичні і життєрадісніші, проте вони простуваті і нецікаві, їхню душу можна пізнати за кілька хвилин, а от для того, щоб зрозуміти фінську душу, знадобиться вся відпустка, а іноді навіть і ціле життя, зате у фінах є те, що варте цих зусиль, — це така душевна глибина, точніше сказати — бездонна глибина, у фінів є внутрішня сила, яку самі вони називають sisu, тут я відкриваю словник, там написано: стійкість, завзятість, войовничість як у душевному, так і у фізичному значенні слова; мабуть, це хороші якості, думаю я, нам подобається в людях завзятість і сила, нам подобається, коли людина не здається, а стоїть на своєму, адже так? Звичні звуки Гельсінкі, пишу я, — це скрип лебідок, басовите рокотання великих підйомних кранів і крики чайок, переписую я з «National geographic»; перекладати з англійської виявляється не так-то просто, хоча я добре знаю мову, та думаю, що скрип лебідок, басовите рокотання підйомних кранів і крики чайок — це цілком прийнятно, ніхто ж не стане чіплятися до кожного слова; хай буде «рокотання». А яке ще слово є для цього в норвезькій мові? Норвезька мова така бідна, доводиться обходитися тим, що є, думаю я; адже Норвегія — бідна країна, у неї бідна історія, бідна мова, бідні культура і мистецтво, вона майже у всьому бідна, одне тільки і є багатство — нафта, але нафта — це тимчасове джерело багатства, скоро ми знову збідніємо, і тоді вже ніхто не поїде відпочивати за кордон, тому треба скоріше дописувати брошуру, поки не скінчилися гроші і відпустки; в Гельсінкі є п’ять портів, пишу я далі, в портах завжди кипить робота, це чудове, величне видовище (налягаю я на епітети), можна цілий день милуватися суднами, що припливають і відпливають, навантаженими і розвантаженими, і це буде день, багатий враженнями; крім того, фіни дивовижно будують криголами (як сказано в «National geographic»), це їхня ніша, те ж саме пишу і я, за вартістю вони не можуть конкурувати з суднобудівними заводами Азії, зате конкурентноздатні у плані якості, тому що азійські суднобудівники не мають уявлення про справжні криголами, для них безглузда сама ідея криголаму, тому криголами у них виходять так собі, а от фіни знають, що таке лід, і будують приголомшливі криголами, здатні пробити лід Ботнічної затоки Балтійського моря, що досягає місцями товщини в шістдесят сантиметрів (ось знову зустрілося море, а море — це вода, та тут уже нікуди від неї не дінешся), взагалі-то Балтійське море можна пожаліти, подумав я, мені й раніше завжди було його шкода до сліз, не один я так ставлюся до цього нещасливого моря, це ж внутрішнє море, застійне, а стояча вода — це вода-невдаха, стояча вода — це якось несерйозно, а стоячої води Балтійського моря це стосується особливо, його вода «посаджена» на голодний пайок, вона малорухлива, тому води Балтійського моря — це загалом те, що мене влаштовує, не те що типова вода, тут вода — тиха, вона нічого не змінює, не руйнує, як інша вода, ця вода — тишко, вона — хвора, і тому вона мене влаштовує, я ж теж взагалі-то хвора людина, всі ми в якомусь сенсі хворі і з’їхали з глузду, природі треба витратити десять років, щоб змінити солону воду в Балтійському морі, тому не мочіться в Балтійське море, пишу я, бо якщо ви один раз помочитеся, — фінам і шведам доведеться кілька років розбиратися з вашою сечею.