Эрленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

Я пливу за течією Гейли, ухиляючись від каміння, що стирчить, як мені здається, по-індіанськи, і намагаюся втриматися на середині, коли течія хоче віднести мене вбік. Всю дорогу я пропливаю повз хатини і сарайчики, які понабудовували любителі половити лосося, іноді зустрічаються й рибалки, хоча сезон ще тільки починається, і весь час бачу лососів; от ненормальні рибини, думаю я, треба їм неодмінно повертатися на нерест додому, саме в цю річку, де вони самі колись народилися; багато років провівши в іншій півкулі, вони, все одно у визначений час прямують додому, затужать за батьківщиною і повернуться; здавалося б, є тисячі інших річок на світі — вибирай будь-яку, але вони відшукують дорогу в свою рідну річку, перепливають океан і повертаються додому, на відміну від мене: я теж сумую за рідним домом, але ніде не можу його знайти і, так і не знайшовши, оселився в Осло, уявивши, як це добре жити там, де стільки різних можливостей, так думаю я, пливучи байдаркою вниз по річці, немов індіанець, хоча для індіанця я почуваюся досить-таки знервовано.

Річка робить коліно, повертаючи до фіорду, і я пливу туди, куди вона мене несе, іншого вибору у мене немає, адже річка — це вода, а якщо хочеш впоратися з водою, треба пливти за течією, не намагаючись гладити її проти шерсті, і ось я тихо пропливаю повз кущі і гайки, повз рибалок і мости, пропливаю під мостами, і от, виринувши з-під чергового моста, я помічаю на березі добротну рибальську хатину, а перед нею молодика з наголо вибритою головою. Він сидить, курить і дивиться на мене без усякого інтересу, от, мовляв, проплив човен; його мозок реєструє такий зоровий імпульс — байдарка; уявлення про байдарку передається в ту ділянку мозку, яка завідує зв’язком між сприйняттями і поняттями, і він думає: ось байдарка, я бачу байдарку — потім встає і йде в хатину, подумавши при цьому: «хатина», і зникає за дверима. На перший погляд, усе дуже просто і невинно, та насправді для здійснення навіть настільки простенької розумової та моторної дії в мозку бритоголового, очевидно, мають відбуватися складні розрахунки і процеси, тому, незважаючи на відсутність волосся на голові, всередині її зберігаються всі функції, які є у всіх, одні й ті самі хімічні процеси, амінокислоти, ензими, білки і нейронні зв’язки існують в чорних, жовтих, коричневих, червоних, мусульманських, єврейських та мормонських головах; їх ідентичність, звісно, — банальний факт, однак я особливо підкреслюю його — підкреслюю, оскільки це невпинно треба підкреслювати через нашу непрохідну тупість, бо ми дурні, як колода, такі дурні, такі дурні, що мимоволі хочеться сказати: до біса нас усіх, до біса тебе, хто читає мене, і до біса мене, хто пише все це, і взагалі всіх нас до біса, бо ми дурні, і небагато користі з того, щоб висловлювати це вишуканими способами, про це потрібно говорити прямо; і батьківщина стародавньої людини була в Африці, я це знаю, я читав; читав на мокрому папері і на сухому папері, на якому тільки папері не читав, бо це встановлений факт і про це всюди написано; навіть ці бритоголові, подобається їм це чи не подобається, походять з Африки, з найчорнішої Африки, оскільки новітні дослідження показали, що homo sapiens — тобто я, ти, ми всі — ніколи не розвивалися поряд з іншими первісними людьми, такими як homo erectus або неандертальці, нас це не влаштовувало, ми вирішили розвиватися самостійно, без допомоги інших низьколобих видів, які після довгої боротьби за існування зрештою махнули на цю справу рукою, вирішили: пропади воно все пропадом, і перестали боротися; ми ж виявилися спритнішими, пустилися в мандри і розбрелися по світу у всіх напрямках, оскільки в Африці нам уже стало затісно, нам захотілося розправити крила, і от ми пішли своїм шляхом, обзавелися різним кольором шкіри та іншими властивостями, пристосованими для життя в тих місцях, де ми розселилися; так, наприклад, тут, на півночі, доцільно було мати блакитні очі, бо сонце тут не таке яскраве, як в Африці, але Африці ми все ж зобов’язані багато чим, ми зобов’язані їй своїм існуванням, бо там були ідеальні для нас умови і в Африці ми пробули довго; і була у мене ферма в Африці, [15] «З Африки» — назва книги датської письменниці Карен Бліксен. думаю я, та це неправда, ніколи в мене не було ферми в Африці, а от у моїх генів була, у них була в Африці гігантська ферма, чудові були часи!

Я підгрібаю до берега і ховаюся з човном під гілками навислих над річкою дерев. Години спливають, бритоголові то виходять з хатини, то знову туди заходять, серед них я побачив і Біма, він теж то з’являється, то знову йде в хатину, трохи повудив, але так нічого й не спіймав, потім вони там випили пива, трохи погомоніли, як годиться у бритоголових, але про що там говорять — я не розчув, я чекаю, коли вони нарешті стомляться і ляжуть спати, тоді я перейду до наступного пункту плану, який становить головну мету всієї подорожі: заберу Біма; життя взагалі складається з проміжних цілей і головної, якій вони підпорядковані, міркую я, поїздка з Осло сюди, оренда байдарки, плавання вниз по річці — були проміжними цілями, вони були необхідними підготовчими етапами для здійснення головної мети; за цим принципом ми будуємо свою роботу, таким чином організовуємо всі справи, якими займаємося, і, як мені здається, це вишукано; наша унікальність полягає в тому, що ми можемо ставити перед собою більше проміжних цілей, аніж будь-які інші тварини, ми вміємо керувати процесами, що мають незліченну кількість етапів, на відміну від інших тямущих тварин, які можуть керувати лише такими процесами, котрі мають обмежене число етапів, а почалося це ще в Африці, повторюю я собі, ніхто не повинен забувати, що це почалося в Африці. Бритоголові відключаються один за одним. Вони напилися до нестями, як фіни, відзначаю я про себе і згадую одну історію, яку я прочитав у минулому році, як виняток, на сухому папері, бо я купив тоді шведську газету, а шведські газети, на відміну від вічно мокрої «Афтенпостен», завжди бувають сухі; там йшлося про інсталяцію одного шведського художника, спеціально створену ним для виставки в Німеччині; художник побудував типовий, пофарбований у червоний колір шведський літній будиночок з білим парканом і флагштоком — словом, усім, що годиться, — але цей будиночок він поставив на плоту посеред невеликого німецького озера і поселив на цьому плоту трьох шведських бритоголових — справжніх бритоголових; про те, як йому вдалося з ними домовитися, щоб вони там залишилися, в газеті не було сказано; мабуть, він дав їм стільки пива, скільки вони побажали, можливо, ще й сигарет, хто його знає, та принаймні вони не йшли, сиділи в будиночку, здебільшого нічого не робили й пили пиво, ще вони показували палець відвідувачам виставки й обзивали їх нехорошими словами, та через кілька днів їм набридло пити пиво і демонструвати собою один із зразків шведського мистецтва та шведської культури, тоді вони розгромили будиночок і вплав дременули звідти, а тепер ось я сам роздивляюся такий же будиночок — норвезький, з норвезькими бритоголовими, які тільки курять, п’ють пиво і щось там кричать, та все це, на жаль, аж ніяк не художня інсталяція. Впевнившись, що всі там поснули, я виводжу свою байдарку з-під навісу гілок і тихенько пливу по річці в бік будиночка; порівнявшись з ним, я з близької відстані переконуюся, що там ніхто не виявляє ознак життя, тоді я повертаю до берега, намагаючись не шуміти, вилажу з байдарки. Зорієнтувавшись в обстановці і двічі перевіривши, чи вільний шлях до відступу, я, уважно стежачи, щоб ненароком не наступити на розкидані пивні банки, заходжу в будиночок, де на ліжках, диванах і на підлозі валяються сплячі телепні, чомусь мені пригадується історія про негреня Самбо, у якого шайка тигрів украла одяг, і от коли він опинився роздягненим серед тигрів, звірі пересварилися через те, хто найгарніший, і, вчепившись один одному зубами в хвости, з такою швидкістю закрутилися навколо дерева, що перетворилися на масло, тоді Самбо підібрав свою одежину, а його мама насмажила млинців на тигрячому маслі, і Самбо донесхочу наївся, проковтнувши сто млинчиків; ось так і бритоголові самі за мене все зробили, подумав я, напилися до нестями, і якби я захотів, то міг би теж напекти бритоголових млинчиків і з’їсти сто штук; однак треба бути зібраним, кажу я собі, не розтікатися думками і пам’ятати про зібраність; тут нарешті я відшукав очима Біма, він лежав на ліжку в одній зі спалень; їх тут було декілька, це був, як уже сказано, великий і просторий рибальський будиночок; мабуть, з тих пір, як його побудували, у ньому перебувало безліч рибалок, які наловили багато лососів, думаю я, однією рукою розштовхуючи сплячого Біма, а іншою затуляючи йому рота, щоб він не закричав; це я — Ньяль, шепочу я, король комп’ютерних гонщиків, і кажу йому, щоб він зібрав речі, які привіз із собою: зубну щітку, чи що там іще; тут я подумав, що зуби-то вже чистити доводиться всім, незалежно від політичних поглядів, адже стоматологу не скажеш, що у мене, мовляв, такі радикальні переконання, при яких зуби чистити не обов’язково, бо для зубного лікаря це пустий звук, єдине, що його цікавить, — це твої зуби, тому залиште при собі свої політичні погляди, думаю я, виводячи і мало не тягнучи на собі здивованого Біма до води, яка, як навмисне, тече зовсім тихо. Підсадивши Біма в байдарку, я сів у неї сам і вже взявся було за весло, як раптом Бім згадав, що залишив у хатині одну книжку; забудь про неї, кажу я, але Бім не хоче їхати без книжки, доводиться йти мені, бо Бім п’яний і ледве стоїть на ногах; в якомусь сенсі я виступаю в ролі індіанця, а Бім у ролі білої людини, він пояснює мені, де лежить книжка, і я знову йду до будиночка, знаходжу книжку і вже повернувся, щоб піти, як раптом чую за спиною якесь сопіння, один з бритоголових завовтузився уві сні, я завмер на місці і почекав кілька секунд, але він все продовжує сопіти, тоді я погладив його по щоці і почав наспівувати: «Була така хороша днинка, та день минув, синочку, і всі хлоп’ята сплять давно, поспи і ти, дружочку, аж поки сонце не зійде, промінчиками заграє і в спаленьку загляне, тоді й ти теж стриб — і встав»; та пісенька не допомогла, я чую за спиною приглушений вигук: якого біса! І з цими словами він встає з ліжка і стриб на підлогу, але він такий п’яний, що падає від одного стусана, який я дав йому вільною рукою; спи, голубчику, кажу я йому, скоро буде день знову, з олівцями, фарбами, папером і розмальовками; кажу я на ходу, мчу до річки, стрибаю в байдарку і відштовхуюсь від берега. Ледве я встиг відштовхнутися і запрацювати веслом, гребучи на середину, як з будиночка один за одним повискакували інші бовдури; ти ще за це поплатишся! — кричать вони мені вслід, даремно це тобі не мине, кричать вони, ми знайдемо тебе, і жбурляють мені услід камінюччя, та жодного разу не влучають, усе каміння пролітає далеко повз ціль; певно, погано ви старалися в африканській школі, прогульники нещасні, думаю я, адже в Африці ми вчилися, як треба в боротьбі за виживання кидати каміння та інші знаряддя, правило перше гласить: не можна братися за цю справу сп’яну, бо якщо ти нап’єшся — порушується мозкова функція координації рухів, це ж елементарно; звісно, я розумію, що можуть бути різні причини, чому людина випиває, розумію, що в житті багато несправедливості, буває так, що просто нудьга собача, і якось нелогічно виходить, коли у нас іноземцями з іноземною зовнішністю займаються, а ось такі, як ці хлопці, які від народження живуть у Норвегії, жодного разу не відчули, що ними хтось займається, і це лише одна з безлічі причин для пияцтва, і я це розумію, це ж ясно як день, тому я не засуджую пияцтво, я лише хочу сказати, що пиво не сприяє влучності кидка, про це ще в «Старшій Едді» сказано: «Менше від пива користі, ніж думає багато хто», і «Гірше не можна в дорогу запастися, ніж пивом обпитися», і «Рано встає той, хто хоче забрати добро чи життя; не бачити здобичі лежачому вовку, а перемоги — тому, хто проспав». [16] Промови Високого /пер. А.І. Корсуна / Старша Едда: давньоісландські пісні про богів та героїв. М.-Л., 1963. С. 16–17. I чи ж багато користі напиватися і спати мертвецьким сном тому, кому є що сказати, і чи ж багато користі базікати про культуру вікінгів, не знайомлячись з джерелами, думаю я, по-індіанськи працюючи байдарковим веслом на середині річки, в самій бистрині течії.