Джордж Оруэлл - Нехай квітне аспідистра

Ревелстон потер носа: «Думаю, не варто втрачати надії. Ми маємо вірити у краще».

— Ще б грошей десь дістати, щоб мати надію, — похмуро бовкнув Гордон.

— Тобто?

— Така вже ціна оптимізму. За п’ять фунтів на тиждень я навіть соціалістом стану.

Ревелстон зніяковіло відвів погляд. Знову гроші! Всюди вони грають проти тебе! Гордон уже пошкодував про свої слова. Бо це одна з тих тем, яких не варто торкатися у розмові з тими, хто вищий за тебе за соціальним статусом. Якщо ж і склалася така розмова, то вона ніколи не має обертатися довкола якоїсь конкретної суми — тільки абстрактні поняття. Та його наче магнітом тягнуло до цієї клятої теми. Рано чи пізно, частіше за все після кількох чарок, Гордон поринав у прірву бездонного жалю до себе і починав бідкатися, нарікаючи на скруту життя з прибутком у два фунти на тиждень. Іноді, піддаючись нервовому пориванню, він міг почати вдаватись у подробиці, бентежачи оточуючих одкровеннями про те, що вже другий день не бачив цигарок, або розповідаючи про діряву білизну чи пальто під заставою. Але він вирішив, що сьогодні такого не можна допустити. Тож вони обережно відійшли від теми грошей, віддавши перевагу соціалізму.

Ревелстон уже кілька років безуспішно намагався навернути Гордона в соціалізм. За рогом у провулку світилася вивіска пабу. Звідти повіяло запахом пива. Ревелстон поморщився, а от Гордон навпаки — збадьорився.

— Чорт, а я б зараз випив! — заявив він.

— Я теж не проти, — підхопив Ревелстон.

Гордон штовхнув вхідні двері, його товариш увійшов слідом за ним. Останній переконував себе в тому, що паби йому до вподоби, особливо ті, що для простих смертних. Суто пролетарський заклад. Де ще знайти краще місце, щоб відчути атмосферу робітничого класу. Але один Ревелстон у паби не ходив (почувався там некомфортно), тільки у товаристві таких, як Гордон. У приміщенні з низькою стелею було важко дихати, всюди було брудно, підлога всіяна недопалками, на дерев’яних столах виднілися сліди від пивних кухлів. В одному з кутків сиділи чотири страшні на вигляд жінки з цицьками розміром з кавун кожна, сьорбали портер і сварили якусь місіс Круп. Спершись масивними голими ліктями на барну стійку, чорнява власниця закладу, яка більше скидалася на власницю борделю, спостерігала за тим, як листоноша з двома роботягами кидали дротики в картонну мішень. Щоб пробратися вперед, краще було пригнутися, аби уникнути траєкторії польоту дротика. На мить, доки вони йшли до барної стійки, запала тиша — Ревелстон привернув увагу присутніх. Джентльмени у пивних закладах з’являються не так уже й часто. Редактор удавав, що не помічає, як всі довкола витріщаються на нього. Він зняв рукавичку, і сягнувши рукою до кишені, щоб дістати гроші, запитавши Гордона: «Ви що будете?» Але Гордон випередив його, поклавши на барну стійку шилінг. За перший напій обов’язково маєш заплатити сам — це справа честі! Ревелстон сів за єдиний вільний столик. Люд довкола кидав на нього злі погляди, в яких читалося щось на кшталт «чого припхався». Гордон повернувся з двома кухлями темного елю. Грубі, наче скляні банки для варення, пивні кухлі були тьмяними і заплямованими; зверху плавала плівка жовтої піни. В повітрі стояла завіса тютюнового диму. Побачивши переповнену попільничку, Ревелстон відвернувся. В його голові промайнула думка, що пиво закачують з підвалу по брудній трубі, а кухлі взагалі не миють, ледь ополіскуючи в холодній воді. Гордонові страшенно хотілося їсти, але обміркувавши можливість узяти хліб із сиром, відмовився від цієї ідеї, бо вона б підірвала правдивість його версії про ситний обід. Він зробив великий ковток пива і затягнувся цигаркою, яка хоч і не надовго, але дозволяла відволіктися від відчуття голоду. Ревелстон теж жадібно ковтнув з кухля і обережно поставив його на стіл. Типове для Лондону пиво, що мало присмак якоїсь хімічної речовини, наштовхнуло його на згадку про вина Бургундії. Вони продовжили розмову про соціалізм.

— Знаєте, Гордоне, а вам би справді не завадило почитати Маркса, — обережніше, ніж зазвичай, почав Ревелстон (його дратував бридкий смак пива).

— Скоріш я місіс Гемфрі Ворд почну читати.

— Але немає жодної логіки у позиції, яку ви займаєте. Ви постійно нарікаєте на капіталізм, проте жодної альтернативи не сприймаєте. Неможливо залишатися осторонь. Треба обрати щось одне.

— Кажу ж вам, мене не цікавить соціалізм. Навіює нудьгу.

— Але що ви маєте проти нього?