Світлана Талан - Спокута

– А робота?

– Робота не вовк, у ліс не втече! – пожартував керівник. – Тиждень даю тобі, щоб привести себе до ладу. І чому це ти так легко вдягнений? От молодь!

Насправді в Сергія не було теплого одягу. Ідучи від Марічки, він прихопив із собою змінну білизну та легку осінню курточку, а листопад нагадав, що він – передвісник зими. Сергій усе збирався на вихідних навідати Марічку, взяти теплий одяг та взуття, та все відкладав на потім, бо до останніх днів трималася доволі тепла погода.

По дорозі додому Сергій зайшов до аптеки, купив жарознижуючі пігулки, на більше в нього не було грошей. Він випив ліки на ніч, а вранці побачив, що пухлина на руці збільшилася і було боляче ворушити пальцями. За вікном сипав лапатий сніг. Сніжинки кружляли в повільному танку, не поспішаючи вкривати землю білою ковдрою. Здавалося, що не лише рука, а все тіло пекло вогнем, і Сергія морозило. Він вирішив не затягувати, йти до Марічки за одягом. Юнак випив перед дорогою пігулку і вийшов з дому.

Марічка зустріла хлопця з радістю.

– Я вже грішним ділом подумала, що затаїв на мене образу, – зізналася вона.

– Та ні. Що ви?! Усе добре! – сказав Сергій.

Він одразу пішов до сараю, де були нерубані дрова, і, пересилюючи біль у руці, дві години завзято махав сокирою, потім переніс поліна до сараю і там їх поскладав. Лише тоді зайшов до хати. Тут було тепло, у пічці потріскували сухі дрова. У домі було затишно і знайомо пахло травами.

– Зараз будемо вечеряти, – сказала Марічка.

– Дякую, пані Марічко, – відказав Сергій, – Я не хочу їсти.

Він пішов у кімнату, в одязі ліг на ліжко, натягнув теплу ковдру до самого носа, намагаючись зігрітися, але йому було так зимно, що цокотіли зуби.

– Попий гарячого молока з медом, – сказала Марічка, поставивши на стіл чашку.

– Дякую, – сказав Сергій і спитав, чи хто прийшов, чи то йому вчувся чийсь голос.

– Та то знайома дівчина зайшла, принесла пачку гречки, – пояснила жінка й покликала: – Богданко, йди привітайся!

У дверях Сергій побачив постать дівчини, але чомусь вона була розпливчастою і не чіткою. Він напружив зір і побачив перед собою миловидну усміхнену дівчину.

– Доброго дня…

– Сергій, – хрипко озвався хлопець.

– Сергію! – додала дівчина. – Як себе почуваєте? Схоже, що ви приболіли?

– Трішки.

Дівчина зніяковіла від відкритого погляду Сергія і поправила рукою в’язану червону шапочку на голові. Неслухняний світлий чубчик вирвався на волю і вона його марно спробувала сховати під шапку.

– Одужуйте, Сергію! – сказала вона. – Тітонько Марічко, я вже піду?

– Іди, дитинко, йди! – сказала жінка.

Коли дівчина зникла за дверима, Сергій прикрив очі.

– Гарна дівка? – спитала вона хлопця.

– Так!

– Ще незаміжня! А яка працьовита! Янгол, а не дівчина.

Сергій промовчав. Він про себе подумав, що Богдана й справді гарна, але не для нього. Хто він зараз? Покинув матір у біді, сам втік світ за очі, ще й туалети прибирає.

– Дай сюди руку! – наказала Марічка.

Сергій простягнув з-під ковдри здорову руку.

– Не цю!

Сергій подав хвору руку. Він вже звик до дивацтв Марічки, тому не питав, звідки і як вона дізналася про його біду.

– Тримай її так, я зараз повернуся, – сказала Марічка й потюпала кудись.

Поки її не було, Сергій встиг випити козячого молока з коричневою пінкою. Здавалося, одразу полегшало. Він вже улігся зручніше, натягнувши ковдру по самі вуха, коли повернулася Марічка.

– Я ж попросила не ховати руку!

Вона намазала її чимось, згори приклала до неї тепле листя, замотала бинтом, потім ще й пов’язала теплою пуховою хусткою.

– А тепер спи, – наказала вона. – На ранок полегшає.

Сергій незчувся, як заснув і до ранку не прокидався. Коли сонячні промені зазирнули у віконце, він поворушив рукою – вона вже не так боліла. Він згадав учорашній вечір. Чи то йому наснилося, чи й справді в кімнаті на порозі стояла дівчина Богданка з неслухняним волоссям, чарівною усмішкою і в червоній шапочці? Учора в нього був напівпритомний стан, а сьогодні відчував слабкість, але почувався вже набагато краще. Він пішов на кухню, де Марічка брязкала каструлями, привітався.

– Хто тобі дозволяв вставати з ліжка? – буркнула замість вітання.

Сергій знав, що перечити Марічці марна справа, тому сказав, що йде в туалет.

Він накинув куртку, вийшов надвір і завмер, зачарований красою гір. За ніч насипало чимало снігу, і величні старі дерева стали схожими на казкових велетнів, які завмерли під сніжним покривалом. Здавалося, торкни рукою котрусь із гілок, і вона посипле пухким снігом, як Снігова Королева, і на захист одного дерева стіною посунуть інші лісові велетні. Стояла тиша, яку було страшно порушити, і Сергій кілька хвилин був у зачудованому заціпенінні, милуючись непорушеною білизною гір.