Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

Старий Ніколас відчутно постарів за той перший тиждень і галантно приховував, свою заклопотаність, однак той добрий намір тільки примножив тривоги внука. Надмірна самотність старого сердила його. Він докоряв собі за необережні зауваги, які мали на меті лише одне: побачити наскільки сміховинно далеко може зайти його дідусь тільки для того, щоб погодитися з його нісенітницями.

– Думаю, міг би переконати його, що хмара подібна до верблюда, – думав Боббі, – а тоді доказати, що сам нагадую яструба.

Минуло понад два тижні, перш ніж у нього з’явилося хоча б якесь бажання монтувати свою лабораторію. Якимось способом вона була пов’язана з його психічним розладом, і сама згадка про нього проймала його огидою. Одного ранку, снідаючи, він згарячу оголосив, що хотів би використати кімнату на горищі під лабораторію.

Ніколас був у захваті. Теслі, водогінники та електрики прибули в будинок ще до обіду, вислуховуючи накази молодого науковця, який, очевидно, добре знав, чого хоче, здивувавши їх широтою своєї практичної обізнаности в їхній професії.

Того дня за вечерею Боббі був більше схожий на себе, ніж у будь-який инший час, відколи повернувся додому.

Фермери, що жили поблизу шосе, сумували за ним; гадали, що його відпочинок завершився, або що його викликали до шпиталю, або що він поїхав "женихатися в чужі краї".

Старий Ніколас хвилювався тепер про нього більше, ніж будь-коли; боявся, що довге ув'язнення на горищі завдасть йому шкоди. Боббі рідко сходив на нижній поверх. Їжу переважно передавали нагору, і його страви лишалися майже непочатими так само часто, як і ні.

Це сталося в четвер приблизно о дев’ятій. Світло в лабораторії горіло в середу цілу ніч. Боббі виснажився до краю і відростив триденну бороду. Меґс спробував відчинити двері, однак вони були замкнені; постукавши, він почув, як його просять піти геть.

Тримаючи в руці невеликий ніж, прикріплений до кінчика довгої зеленої мотузки, Боббі підніс руку вгору і повільно повертав важіль уздовж циферблату реостата.

Невеликий скальпель ожив!

Він дуже довго сидів на лабораторному стільці з цією рухливою річчю в руках, надто глибоко схвильований, щоб сказати хоч слово, тремтячи з екстатичного щастя.

Тоді він відключив струм, поклав скальпель на лавку, устав, розтягнув свої довгі руки так, що напружилося кожне сухожилля, і радісно зареготав.

Старий Ніколас сильно розхвилювався, коли Боббі зайшов у бібліотеку, кошлатий, як волоцюга, з запалими очима, блідий від безсоння, і повідомив, що хоче скористатися телефоном.

– Щось сталося, Роберте, – мовив тремтливим голосом він, уставши поспіхом, і взяв його за руку.

Боббі похитав головою й усміхнувся. Оператор саме з’єднував його.

– Ненсі, я хочу поговорити з доктором Пайлом. Ні! Усе дуже добре!..Так!.. Це ви, докторе Пайле? Хотів би, щоб ви під’їхали сюди!.. Так дуже терміново!.. Гаразд! Дякую! Привозьте свої валізи, ми оселимо вас!

– Про що йдеться сину? З тобою все гаразд? – Ніколас опустився у крісло, його лице смикалося.

– Усе пречудово! – закричав Боббі, поплескавши його по плечу. – Я розповім вам про це трохи згодом! Спершу мені треба піти нагору і поголитися. Тоді я поснідаю… Меґсе! За півгодини я знову зійду вниз, а тому приготуй товстий шматок шинки, два підсмажені яйця, пару млинців і горня міцної кави.

Прибувши, доктор Пайл знемагав від цікавости. Ніколас не міг напевне сказати йому, що від нього потрібно. І йому відразу ж довелося підійматися на горище. Роберт хотів зустрітися з ним там.

– Ти можеш долучитися до нас Grandpère! – покликав Боббі з гори сходів.

Ніколас, постогнуючи, посунув за Пайлом, і вони зайшли до лабораторії.

– Вітаю, докторе Пайле, – усміхнено привітався Боббі. – Маю дещо вам показати! Хотів, щоб ви першими це побачили!

Він підніс блискучий невеличкий скальпель, що звисав на кількох ярдах дроту, покритого зеленою ізоляцією, і вів до високої шафки.

– Візьміть його в руку! А тепер погляньте! – Він підійшов до комутатора і натиснув на важіль.

– Обережно! – попередив він, коли Пайл підніс ножа до очей, щоб оглянути його зблизька. – Він може вас попекти!.. Ви ж знаєте, що це таке, чи не так?

Пайл повільно кивнув головою, а його очі далі напружено придивлялися до розжареного леза.

– Гм!.. Ріже і припалює миттєво, еге ж?… Гм!.. Ліквідує крововилив у під час руху, еге ж?… Гм!.. І це означає, що нас чекає щось нове в нейрохірургії, чи не так?