Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

– Але, якщо така людина змарнує всі твої пожертви…

Меррік знизав плечима.

– У такому разі ти переконаєшся сам, що з цього нічого не буде.

– Але ж ти спробував! Хіба це не має втішати?

– О, думаю, що це просто добра практика… Якщо ти витратиш двадцять тисяч доларів і півроку часу на буріння свердловини, а на дні буде сухо, то хіба подарують велику втіху роздуми про те, що – в будь-якому разі – ти спробував?

Коли вони розійшлися на узбіччі, Брент спитав:

– Чи можу я писати тобі час від часу, щоб розповісти про свої успіхи?

– Дуже радий… Але тобі не потрібно писати, що ти робиш для всіх инших. Це твоя справа. Просто напиши, чи цей процес дієвий – а не про те, як ти застосовував його на практиці. Зрозумів?… Успіху тобі!.. Прощавай!

Боббі пішов ночувати до Рітц-Карльтона, довго простояв у фойє біля прилавку контори "Вестерн Юніон", намагаючись скласти телеграму до Відня, відмовився від свого задуму, придбав кілька журналів і став на підойму.

Зручно загорнувшись у халат, він сів за стіл і написав:

"Дорога Меріон, я сушив собі голову над вирішенням проблеми, однак нічого не спадає на думку. Ви втратили подругу, і тепер я не бачу способу повернути її. Сьогодні я дізнався, що вона в Ніцці. Однак я не хочу, щоб ви їхали туди, шукаючи примирення, бо цього годі досягти, не зіпсувавши всього иншого. Вам доведеться розповісти, що в Беладжо ви були моїм агентом, який мав дізнатися, що сталося з її статками. Я домовився – спираючись на вашу розповідь – про залагодження всіх її фінансових справ. Усі її втрати відшкодовано. Однак механізм, що покликаний здійснити відновлення її майна без жодної для неї кривди, досить хисткий. Я вірю і сподіваюся, що він запрацює, однак будь-яка гайка, кинута всередину, зупинить його.

Постскриптум вашого листа глибоко засмутив мене. Вона покинула Беладжо приблизно о четвертій, як ви кажете… під зливою… занепала духом і зраджена… через тебе і мене – того, хто готовий покласти за неї своє життя! Задушливий невеликий пароплав до Комо. Мабуть, переночувала там або сіла на поїзд до Мілану… не знаючи, куди податися… і що робити далі! О Боже – чи була вона коли-небудь в жалюгіднішому становищі? Порадьтеся з Джеком з цього приводу. Запитайте його, чи бачить він якийсь рятунок. Якщо ані він, ані я не зможемо придумати плану, що допоможе тобі поспілкуватися з нею, не наражаючи на ризик усе, що ми спробували зробити для неї, то краще до неї не наближайся! Ця ситуація розпачлива, але нічого не зробиш!"

Тоді він написав листа до Гелен, якого не мав наміру надсилати, роздер його на дрібні шматочки, роздягнувся, ліг у ліжко, спробував почитати, вимкнув світло і відпружився.

Уже дуже довго він мав таку звичку – перед самим сном спробувати заглянути всередину. Коридор – як він називав його – був, звісно, простою галюцинацією, яку розвивали й заохочували його власні пошуки. І вже дуже давно він вирішив, що коридор був лише незвичайною якістю його власної уяви, розміщений де-небудь на безлюдді між затьмаренням свідомости і сном.

Йому подобалося шукати його, і, напрактикувавшись, він виробив здатність фіксувати затуманення своєї свідомости саме на тій стадії, де перебував цей цікавий фантом.

Його виразність залежала від настрою; а настрій – у тому що стосувалося до коридору – залежав від проєктів, над якими він саме працював у царині розширення особистости.

Зазвичай дуже тонкий, слабкий стовпець обнадійливого жовтого світла струменів по грубій підлозі – вона завжди виглядала так, наче вистелена кругляками. Однак це тривало лише мить. Великі двері розчинялися, і світло вливалося досередини… саме настільки, щоби живити невеличку надію.

Сьогодні ввечері – можливо, завдяки своїй новій інвестиції, великому зосередженні на ідеї, яку він прагнув пояснити Брентові, та емоційному напруженню, яке вони пережили обоє – його настрій, як виявилося, був незвичайно сприятливий для матеріялізації коридору.

Коли він наблизився до тих сірих сутінків підсвідомости, розпливчасті лінії враз почіткішали. Двері, замість того щоб відхилитися трішки, повільно, обережно розчинялися! Коридор наповнився мерехтливим сяйвом.

Після того події минали із запаморочливою швидкістю. Коридор раптом уречевився – відокремився від нього – і він туди зайшов! Страшенний стугін оглушив його. Коли сліпуче сяйво великих дверей виявилося надто болючим для обличчя, він звернув увагу на речі навпроти стіни, кліпаючи щосили, щоб призвичаїти очі до сліпучого світла.