Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

– Вона досить-таки недоступна, сумніву нема! – прохрипів Боббі. – Ви колись бачили щось подібне?

– Безумовно, ота перша сторінка, – пояснила Ненсі, – це свого роду передмова. Ти помітиш, що всі сторінки заповнені донизу. А ця має тільки перші десять рядків. Це мусить бути вступ, пояснення, можливо, посвята… Візьми її собі… Грецьку трохи знаєш?

Боббі похитав головою.

– Але я знаю алфавіт, – уточнив він, усміхаючись.

– Цього вистачить… Яка остання літера?

– Омега, – згадав легко Боббі.

– А омега – це своєрідне завершення, чи не так? Знак кінця чогось?

Він кивнув.

– Скільки літер у грецькому алфавіті?

Боббі заплющив очі й порахував на пальцях.

Двадцять чотири.

Омега двадцять четверта і символізує кінець!

– Правильно!

– А яка ж дванадцята літера?

– Мю, – відповів Боббі після ще одного підрахунку.

– Отже, якщо омега означає "завершено", то що, на твою думку, означає мю?

– Наполовину завершено, як мені здається.

Боббі зосереджено повернувся до передмови невеликої книжки і виявив, майже на однаковій відстані, літери µ (мю) і ω (омега).

– Це ключ?

– Думаю, що так, – відповіла Ненсі, – але він ніяк не допоміг мені. Я просто кажу тобі це як щось таке, що заслуговує на увагу.

Усю свою довгу дорогу додому Боббі Меррік майже не був свідомий того, де саме перебуває він, поки авто везло його знайомим шляхом до Виндимера. Опівночі він поставив автомобіль у гараж; зайшов до кімнати; сів за стіл, де лежав особистий журнал доктора Гадсона, олівець і товстий блокнот; і коли настав світанок, далі експериментував без найменшого просвітку надії.

Меґс відчинив двері, щоб покликати хлопця до сніданку, побачив, як той спить, повністю одягнутий, обхопивши голову руками, і, сяючи очима, зійшов навшпиньки сходами.

За кілька хвилин він переможним голосом прошепотів до кухаря: "Ти програв заклад!"

– Знову п’яний?

– Ще й як!

Сліпучий овал, що його кидала лампа з важким абажуром при узголів’ї, освітлював зброю, яку молода місіс Гадсон узяла на війну з сонливістю, коли опівночі лягла в ліжко з романом, двома журналами і шкіряним футляром для писемного приладдя, наповненим листами, що залишилися без відповіді, і вирішила чувати доти, доки не повернеться Джойс.

Незадовго до другої вона програла битву і тепер спала під лампою, що освітлювала її стривожене обличчя. Не те щоб дрібний інцидент з машиною потурбував її; радше, він лише доповнив загальне горе.

Якби в день смерти доктора Гадсона покликали до суду свідчити про успішність свого подружжя, укладеного заради дочки, то йому, зазвичай вибагливому в справі правдомовности, це питання могло видатися незручним.

Вони всі троє стояли того морозного січневого ранку в Церкві Св. Андрія перед дядьком Персівалем і Монті – а також сенатором Бірном, який приїхав з Вашингтона – не стільки як наречена й наречений, якого супроводила рідна донька, рада від щирого серця; а радше як пара напрочуд милих молодих жінок у супроводі літнього, непоказного опікуна, що просив Церкву і Державу легалізувати й благословити їхнє товариство і скріпити його печаттю.

Те, що це був направду mariage de convenance (французький вислів милозвучніший від англійського відповідника), не викликало в доктора Гадсона серйозних побоювань. Він не плекав жодних ілюзій з цього приводу, розуміючи, що якби всі подружжя у світі обмежувалися романтичною закоханістю і не враховували жодних матеріяльних переваг з будь-якого боку, то людський рід невдовзі би вимер; і що якби для молодої жінки було аморально виходити заміж з усвідомленням того, що вона не здатна негайно віддатися своєму чоловікові з усією повнотою почуттів, то сама Свята Діва була би не без гріха.

Однак, невдовзі після звершення цього подружжя, доктор Гадсон переконався, що щиро закоханий у свою молоду наречену, і що дружні взаємини між Гелен та Джойс, яких він прагнув передусім, опинилися під загрозою.

Джойс страждала від морської хвороби, і перші три дні були тяжкі.

– Ні, люба; навіть не думай… Будь-ласка, іди. Я би дуже цього хотіла.

– І тому коли опівдні в неділю її переконали піти до встеленого ковдрою крісла, приготованого для неї на палубі "Б", вона зрозуміла, що нею дбайливо опікуються, з одного і другого боку, не поблажливий батько та вірна студентська подруга, а чоловік і його дружина – безсумнівно, добрі її приятелі, але… от тобі й на!

Усі троє спробували повернутися до бажаного стану у своїх стосунках, але цього не сталося. Можливо вже самі їхні зусилля перекреслили таку можливість. У Парижі Гадсон з ентузіязмом заохочував забаганки Джойс під час походів по крамницях; а Гелен, прагнучи підтакувати чоловікові, мабуть, перебрала міру.