Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

Останні вісім років виявилися страх як нещасливими для нього. Не те щоб в нього з’явилися нові причини для горя – радше вільний час, який давав змогу усвідомити, скільки принадніших радостей життя він занедбав.

З малоліття і аж до виходу на спочинок від бізнесу, який він заснував, Мерріка поглинала пристрасть – створити велике виробництво; діло винятково важке, оскільки йому бракувало звичайного досвіду вдалих прецедентів. Для нього треба було створювати правила, але не існувало жодних взірців. То був бізнес без спадщини.

Люди, які виробляли будь-який продукт у галузі кераміки, мали за собою не один рік добрих традицій. Ткачі, чинбарі, ювеліри, мулярі; будівельники, корабельні майстри, будівничі церков; хлібороби, садівники, скотарі – ці люди могли спланувати свою економічну криву і визначати майбутню політику, спираючись на колишній досвід. Але з автомобілями було не так.

Піднесення цієї промисловости було запаморочливе, драматичне! Молода і заможна велосипедна фабрика звернула увагу на експериментальне виробництво безкінного екіпажу, непрофільного і другорядного товару. Акціонери молодого Мерріка досить скептично поставилися до підприємства, бачачи, як глузує публіка з шумливого, ненадійного, неоковирного, небезпечного бензинового візка.

Аж ось – одного дня – самохідний транспорт раптово став чимось звичайним. Але дистанція між лисоподібним еогіпусом і тягловим конем не була меншою, ніж між сморідною, крихітною, деренчливою таратайкою, з якою вперше ознайомився Ніколас Меррік, і сильним, прудким, тихим, обтічним легковиком, що був сконструйований врешті-решт.

Його еволюція була пов’язана з ризиками такими ж авантюрними, як інвестиції в Монте-Карло. Дивовижна низка революційних винаходів раз-у-раз перетрушувала бізнес, поки інвестори заломлювали руки і кричали суперечливі фрази у вуха боязких директорів. Дорогі агрегати, встановлені вчора, переробляли на металобрухт, щоби завтра замінити їх на ще дорожчі. То були дні, коли той, хто ніс увесь тягар відповідальности за таке непередбачуване підприємство, мусив усвідомити, що ця безпрецедентна індустрія вимагає цілодобової посвяти власній справі, бо хаотично обирала випадковий шлях, ледве уникаючи катастрофи що кілька тижнів і завертаючи за гострий ріг щодня.

Відгукнувшись на загальний галас, що пророкував велике багатство, незліченні компанії прийшли на моторний ринок, де конкуренція стала безжалісною, цинічною. На катастрофу були приречені усі, окрім кількох найхитріших, найвідважніших, найщасливіших. Меррік повною мірою пережив усі тривоги піонера, який без компаса вів довгий поїзд зляканих емігрантів через невторовану пустелю. Упродовж тридцяти років дуже мало його часу й думок уникали цього тяжкого обов’язку.

І тому, коли в сімдесят два він втомлено зліз з тигра, якого осідлав, – подія, заради якої було скликано помпезний вітальний банкет у Торговій палаті провінційного містечка Аксіон – то вже був перевтомленим старим зі статками, вартими двадцять мільйонів доларів, високим тиском і цілим стосом бентежних спогадів.

Кліф… Господи!.. Яка трагедія!.. Матір – лякливий бурий дрізд, а не жінка – померла, коли хлопцеві минуло двадцять. Ніколас майже не сумував за нею. Того року збудовано великі магазини. Хлопця він майже не бачив. Час від часу відбувалися короткі й бурхливі сімейні наради – Ніколас, свавільний і красномовний, Кліффорд, мовчазний і пихатий – але вони вели лише до більшого відчуження.

Ніхто не сказав би, що він мало старався оточити свого сина можливостями. І справді, якби цієї мети могли досягти гроші, то в Кліфа був би шанс. Ніколас завжди відганяв свої острахи цією відповіддю.

– Бог знає, що я досить стратився на нього!.. Я ж не можу його няньчити сам!

Але тепер, коли вимушена бездіяльність спонукала його до поважних роздумів, Ніколас осмислив усе, поклавши лікті на коліна, звісивши порожні руки. Старе алібі не годилося.

І не було також підстав сподіватися те, що молоде покоління зміниться на краще. Певна річ, Боббі був милим хлопцем. Ніколаса тішив його бистрий розум, чарівна усмішка, повсякчасна увага до забаганок свого діда, однак він не подавав жодних надій на успіх. Окрім факту, що він грав на піяніно як професійний артист, мав незвичайне вміння заводити й берегти дружбу і спромігся закінчити коледж, Боббі не тішив тим, що коли-небудь візьметься за щось вартісне в житті. Він питиме і гасатиме на авто, гратиме в гольф та азартні ігри, полюватиме й рибалитиме, одружиться з якоюсь дурненькою, розпусною, нафарбованою дівулею і втомиться від неї; літуватиме в Канаді, зимуватиме в Каннах, відрізатиме купони, шукатиме поради в кравця, фінансуватиме симфонічний оркестр, з’явиться на програмках кількох благочинних організацій і стане на трибуні, коли республіканський кандидат на посаду президента прибуде до міста; і, врешті-решт, його покладуть у крипту великого, голоского, готичного мавзолею поряд з марнотратником Кліффордом.