Володимир Кривенко - Монгольськими шляхами (вибране)

– Бережи себе, Юрчику, – по-батьківськи напучував його Кудін, – не перероблюй, ти ще багатьом «регуляторам» можеш стати в нагоді.

– Робота у нас така, обов'язок виконувати інтернаціональний, та ще й за «того хлопця» требанорму-другувідробити…. – Пам'ятаєш, як нам в Консульстві пояснювали…

– Ой, дивись, дізнається «той хлопець», обірве тобі ці, як їх… вуха…

– Не обірве, йому за п'янкою ніколи, а як і обірве, в слаломі призи братиму, бо заносити на поворотах не буде, – сказав Барсов, зачиняючи за собою двері. Кудін, ще трохипогримівпосудом, і став влаштовуватися на нічліг. Ліг у своє, майже дитяче для його габаритів ліжечко і Володя.

Ми з Борею витягли стіл на центр кімнати під лампочку, розклали на ньому документацію і Боря став розповідати мені про особливості технології та застосованих засобів автоматизації. Наше неголосне бормотіння приспало Володю і він вже почав був злегка похропувати, як нам зустрілося проектне рішення, з яким я, як налагоджувальник, був категорично не згоден. Боря, як батько цього рішення, природно, грудьми став на захист свого дитяти. Розгорілася суперечка, в запалі якої темпераментний Боря голосно ляснувши долонею по столу, закричав:

– А я впевнений, що…

Володя завозився на своїй дитячому ліжечку і голосом Левітана заявив:

– Боря, ти мене будиш! Ні секунди не роздумуючи іне міняючи тон, а лише напівобернувшись в бік Володі, Боря виголосив роздратовано і впевнено.

– Ні, не буду! Ти старий і товстий! І взагалі, я тебе вже не люблю!..

Сміх захльостував мене хвиля за хвилею… Більше розбирати документацію серйозно я не зміг. Ми зіграли відбій, і я так і заснув з усмішкою на устах, як вдень з дулею на грудях..

… Добре те, що добре закінчується. Поки що все не так вже погано, а що буде завтра?

А назавтра була неділя. Я зібрався йти на завод, знайомитись зі своїм господарством, але весь наш згуртований колектив дружно відчитав мене за спробу поштрейкбрехерствувати.

– Який завод, коли неділя призначена для відпочинку! Для сопок з грибами, для риболовлі, для горілки, нарешті!

Я вибрав риболовлю, Володя – теж.

Легкий сніданок, короткі збори і ось ми вже занурюємося в прохолодну блакить раннього ранку. Йдемо по звичайній курній вулиці звичайного російського села. Обабіч дороги звичайні зруби хат з дерев'яною різьбою. Ніякої екзотики, але моє око прискіпливо шукає відмінності і, звичайно ж, знаходить їх: На більшості воріт планками набита монгольська символіка, що зображає переплетені ромби, кільця або особливу фігуру, яка складається з взаємно пересічних прямих, що означає щастя, успіх, нескінченність. У дворах багатьох будинків стоїть юрта, і тоді земля у таких дворах геть позбавлена будь-якої рослинності ,івитоптана до стану асфальту. Тут не потрібна особлива допитливість, – побіжного погляду достатньо для того, що б визначити, що тут мешкає монгольська сім'я. Якщо ж, у дворі грядки та квітники, а ще й берізка або горобина – значить тут проживає особлива спільнота, з дивною назвою – « Мєстнорусскіє»…

Мєстнорусскіє– не національність. Мєстнорусскімможе бути ібурят і калмик і татарин. Головне полягає в тому, що всі ці люди є частково нащадками російських громадян, що у дореволюційний час обслуговували транссибірську магістраль, а частково – нащадками бійців загонів барона Унгернаі Семенова, витіснених за межі новоствореної РРФСР Спочатку ці загони являли собою кілька укріплених військових таборів, але з плином часу готовність № 1 змінилася мирним життям. Стали з'являтися змішані монголо – бурятско – калмыкско-російськіродини, що і призвело в результаті до появи цілих селищ з так званим « мєстнорусскім» населенням. У сім'ях суворо дотримується уклад і дух російської сім'ї, члени якої, незалежно від національності, досконало володіють як російською, так і монгольською мовою. Люди ці мають подвійне громадянство, вони неодмінно беруть участь у виборчих кампаніях, як на території свого аймака, так і в Іркутському виборчому окрузі. Юнаки можуть проходити військову службу, як у монгольській, так і в радянській армії, а можуть, користуючись правом вибору, не вибирати нічого… Таких, однак, дуже мало. В основному майже всі ці юні «росіяни», хоча зовні більше схожі на бурятів, мріють про виїзд на свою «історичну батьківщину» і охоче йдуть служити в Радянську Армію в надії осісти в Союзі назавжди. За молодими виїжджають і люди похилого віку, а осиротілі будинки займають монголи. Займати то займають, але в будинках монголи живуть тільки влітку, а взимку і в міжсезонні кочовий уклад життя невблаганно переселяє їх у юрти. Це не просто звичка чи данина традиції, умови життя в юрті набагато простіші таекономічніші.