Володимир Кривенко - Монгольськими шляхами (вибране)

– Знову шкіра на руках буде нагадувати наждачний папір, знову потріскані та скривавлені губи. Стержнів для кулькових ручок у продажу немає, а привезти з собою запас – безглуздо – поки одним пишеш, паста в інших перетворюється в щось, що нагадує битуум…Влітку денна температура звичайно за +30 °C, вночі +5 °C. Зимові морози за -40 °C…

Знову ще рік без сім'ї… І це все повинно компенсуватися щастям кожен день чути:

– «Алло, кінчай! Слухай мене тут скОрпульозно!«…Правда, випрана тілогрійка висихає всього за кілька годин, та й риби тут, кажуть, більше ніж води… Ну, що ж, цим, мабуть, і доведеться втішатися.

За кілька днів в Київ полетіла телеграма:

Отже, сонечко сіло і мої колеги в майках і футболках, щулячись від крижаного вітру, стали розходитися. Пішли додому і ми.

Наш готель, як і завод, як і все містечко, було, у свій час, збудовано китайськими будівниками. У всьому, (в плануванні всього містечка, будівель і приміщень, в особливостях сан і електротехнічного обладнання) відчувався чужий уклад життя, чужі традиції. Я так до кінця відрядження і не зміг звикнути до того, що за китайськими правилами включення напруги здійснюється натисненням вимикача вниз, а вимикання відповідно – вгору. Велику кімнату, площею близько 30м2, при необхідності можна було розділити важкою портьєрою на дві. На кухні мийка була виконана у вигляді бетонного куба, і вміщувала близько 200 літрів води, в якій можна було не тільки мити всякі фрукти – овочі, але і самому прийняти ванну.

В туалеті ж, при погляді на конструкцію унітазу, закрадалася крамольна думка про діаметрально протилежну нашій будову тіла китайця, тому що, вже вибачте за пікантні подробиці, глибока частина в унітазі була ззаду, а мілка – спереду…Щоб уникнути відповідно-неминучого фонтану бризок (в техніці це явище називається кумулятивним ефектом), доводилося влаштовуватися в обнімку з бачком, що саме по собі було вкрай незвично, а тому незручно і навіть якось принизливо. Бажаючі увійти у смак нашого життя за кордоном, можуть випробувати на собі це, як одну з «родзинок» нашого життя у себе вдома в туалеті…

Я не буду приводити тут весь перелік, але смію запевнити, що ми були оточені сотнями звичних речей, зроблених, або встановлених трохи не так, що часто ставило нас в глухий кут, при спробі використовувати цю річ за призначенням.

В готелі мене вже чекали два інженера – проектанта, відряджені на кілька тижнів з Москви в Зуун-Хару, для здійснення авторського нагляду за веденням монтажних робіт з реконструкції заводу. Усією своєю поведінкою і зовнішністю вони демонстрували справедливість закону про «єдність і боротьбу протилежностей.»

Володя, – поважних літ, був сивий, дебелий трохи вайлуватий і справляв би враження літньої людини, обтяженої букетом вікових болячок, якби не несподівано блакитні очі з пустотливими іскорками, що проблискували з-під сивих кудлатих брів.

Другий – худорлявий, чорнявий, цигансько-грузинської зовнішності, рухливий, як ртуть, фігурою нагадував Валерія Леонтьєва, а зачіскою — Анжеллу -Девіс. Носив він дещо рідкісне для циган та грузин ім'я-побатькові, а особливо прізвище – Борис Давидович Броиловський…– був повною протилежністю Володимира. Попри ці відмінності, а може, саме завдяки їм, Володимир і Борис являли собою дружний і неймовірно веселий колектив. Вони постійно жартували одне над одним, плели розвеселі інтриги та розіграші, та це був не показний фонтан дотепності, а звичайний стиль спілкування.

Кудін, обдарований неабиякими кулінарними здібностями, вигнав нас з кухні «щоб під ногами не крутились» і взявся готувати черговий шедевр. А я, користуючись одноденним правом гостя, байдикував, поринувши у дружню бесіду з другим Юрою, Володею і Борисом.

– Як там буде далі – подивимося, але з колегами явно пощастило, – вирішив я.

– Прошу до столу, вскипіло! – Запросив, з'явившись на порозі кімнати. Кудін.

Вечеря пройшла в тій же атмосфері доброзичливих жартувань, що перериваються ностальгічними зітханнями при дегустації молдавського вина, яке я виставив на стіл «для знайомства». Автобіографічна тема, вичерпавши себе, поступилася місцем виробничій і Борис несподівано запропонував мені ознайомитися з документацією по реконструкції заводу, порекомендувавши себе в якості лоцмана. Я, природно, з вдячністю погодився. Ми швидко прибрали зі столу, Кудін заходився мити посуд. Барсов, раптом згадавши, що йому абсолютно необхідно терміново перевірити роботу якогось регулятора в цеху, попрямував до дверей і, пом'явшись біля неї, сказав Кудіну: – Ти, той, ну… зачини двері на ключ, там роботи багато, може я там і на ніч залишуся…