Володимир Кривенко - Монгольськими шляхами (вибране)

– Ходімо разом, – запропонував другий.

– А чи не краще послати його самого, ще далі, ніж в Консульство – озвався перший.

– Не краще, але безпечніше, – погодився другий, і вони замовкли.

Я встав, і ще нетвердою ходою підійшов до дверей на кухню, увійшов до неї іпобачив двох чоловіків 40–45 років. Один стояв біля плити, помішуючи якесь загадкове вариво, другий сидів на стільці біля стіни в позі роденівськогомислителя, опершись ліктями на широко розставлені коліна.

– Добрий ранок… зараз у Москві – видав я ерденетськийафоризм.

– Добрий, добрий, – майже хором відгукнулися вони.

– Київ, Володимир, представився я, простягаючи руку.

– Ти глянь, розгинається, – зрадів один, відповідаючи міцним рукостисканням.

– Юра Кудін, Москва.

– Дійсно, хто б міг подумати, – підтримав другий, втупившись на мою праву руку.

– Мабуть, це рудиментарна пам'ять молочного дитинства, хоча, може бути, він так висловлює своє ставлення до наших реалій.

– Юра з Москви, але на відміну від деяких, – Барсів, – представився другий, розкладаючись, як складаний ножик у весь свій двометровий зріст.

– Дуже, дуже приємно, – сказав я, звертаючи кожне «дуже» до кожного з Юр, – тільки я не зрозумів, про що це ви?

– Та про ту комбінацію з трьох пальців, яку ти чотири години тримав на грудях. Знаєш, немовлята сплять, неодмінно стиснувши пальці в кулачки. Ось ми подумали, чи не звідти це у тебе. Чи це ти так мімічно висловлюєш своє ставлення взагалі до всього навколо сущого?

– Ні, хлопці, – злегка зніяковів я, – це я так висловив своє ставлення поки тільки до вашого Аллокончая.

– До кого? здивувався довгий Юра.

– Ух ти! – захоплено вигукнув Кудін. – Він і тебе вже встиг дістати? – тільки врахуй, Аллокончай, як ти його охрестив, вже не тільки наш, він вже і твій, на цілий рік, чи скільки там тобі за вироком?…

– Усвідомлюю цей факт з жалем, зітхнув я і повідав новимбратам-співкамерникамсвою непросту дорожню історію.

– Що й говорити, скоро тільки казка мовиться, та кошенята народжуються, – підсумували мої колеги.

Знайомство з іншими членами групи відбулося через годину на «стадіоні», – так називалася стандартний за розмірами, відносно рівний майданчик, вкритий різнокаліберним щебенем, один вигляд якого, навіваючи тривожні думки про наслідки падіння, відбивав усяку охоту до демонстрації своїх спортивних досягнень. На майданчику, між тим, йшов футбольний матч. Гравці, враховуючи особливість покриття поля, особливої спритності не виявляли. Найбільшою активністю відзначався гравець у, вже знайомій мені смугастій тенісці. Він невтомно бігав по полю в різних напрямках, намагаючись керувати грою обох команд одночасно.

– Алло, кончайтєтоптатися в одному мєстє!..

– Алло, уйдіс мого переда!.. – лунало з різних кутів поля.

На імпровізованих трибунах флегматично сиділо з десяток глядачів. Моя поява внеслав їх ряди помітне пожвавлення, вони потроху почали залишати свої місця і, в недовгому часі, навколо мене утворився щільний гурт з моїх майбутніх колег та їх дружин. Побачивши дивну поведінку вболівальників, команди заграли ще більш сумбурно, незабаром гра зім'ялась, а потім, до великого незадоволення керівника і зовсім припинилася. Гравці приєдналися до мого оточення. Всі навперебій стали представлятися мені, а я їм. Посипалися запитання типу «Ну, як там? Які новини?» Я крутився дзиґою, відповідав, як умів.

Потроху пристрасті вляглися, і я сам зміг задати кілька питань. Виявилося, що медична допомога тут може бути надана фельдшером з радянського будбату, дислокованого «там вдалі, за рєкой». Школи тут три, але класи перевантажені, і навчання, за невеликим винятком, проводиться хоч і російською, але монгольськими викладачами. Роботи для дружин немає. Навіть начальство влаштувати своїх ненаглядних не може. Зате риболовля тут фантастична. Неймовірно рибна річка Харапротікає всього в двох кілометрах від селища, а в оточуючих Зуун- Харускелях, за чутками, є мумійо…

Одним словом, з одержаної мною інформації потроху складалася доволі невесела перспектива ще одного року без сім'ї, та ще й під керівництвом людини, при якому будь-які успіхи можливі не завдяки його керівництву, а тільки всупереч.

Сонечко сіло. Такий довгий день скінчився. З боку далеких гір війнуло крижаним подихом. Давав про себе знати різко континентальний клімат – абсолютно незрозумілий до недавнього часу термін знову перетворювався з сувору реальність;