Володимир Кривенко - Монгольськими шляхами (вибране)

А шкода, по – моєму.

Ось і сьогодні. Відправили велику групу товаришів додому. Поїхав і Вітя Засуха. Тепер я залишився один… Погано повертатися додому, або в те місце, звідки, хтось пішов надовго або назавжди… Мимоволі приходять на думку слова Висоцького:

Ні, не стали ми, в моєму розумінні, друзями, занадто багато відмінностей в характерах і світогляді, але все ж було досить багато спільного, щоб відчувати зараз порожнечу…

Буває, йдуть люди і нічого не змінюється, отже, займали вони місце лише в оперативній пам'яті, а в душі їм місця не було… А буває, прощаєшся з тим задоволенням, з яким змиваєш чистим і сильним струменем води багатоденний бруд з тіла…

Сьогодні я пережив складну гаму почуттів – і гіркоту, і порожнечу і байдужість, і задоволення…

…Але ось уже штовханина посадки закінчена, сумбурні прощання, рукостискання, обійми, поради, накази, метушливий обмін адресами, ніби цілого року для цього було недостатньо, гудок, що підводив риску під всім, що було, і ось рік життя стискається в крихітну крапку, що коливається в димному мареві на вістрі рейок, що зійшлися на обрії… Незабаром пропадає і вона.

Ось і все… У них попереду зустріч з друзями, родиною, Батьківщиною. А у мене попереду знову, хоча давно пора б звикнути, невідомість. Чи прийде, нарешті, та година, коли я зможу планувати своє життя? Поки ж я, як правило, беру участь в грі, навіть, правила якої мені до кінця не відомі. Напевно в цьому і полягає сенс, а можливо і принадність життя. Головне ж, що я прийняв в житті як аксіому, – бути чесним перед самим собою, не допускаючи і тіні подвійності. Тільки так можна залишитися самим собою серед життєвого бруду. Тільки так можна подолати стадний рефлекс. І тільки тоді гіпноз натовпу не зможе збити з зайнятих позицій. Адже практично кожен зустрічний абсолютно точно знає, як вчинив би в тому чи іншому випадку, будучи на твоєму місці. Ні, я не закликаю нехтувати порадами і вказівками оточуючих, до них варто прислухатися, просіюючи через критичне сито. Але прислуховуватись варто лише до думок людей, яких поважаєш. Решту потрібно вміти просто зрозуміти і навчитися прогнозувати їх вчинки, щоб не потрапити в халепу, і ні в якому разі не ідеалізувати і не очорняти світ за власними уявленнями. Треба намагатися побачити світ таким, яким він є.

Паустовський пише, що для того, щоб вірно розбиратися в людях, треба любити їх… Так і в Біблії, але я дуже поганий християнин, я навіть не уявляю, як це можна робити щиро, не вступаючи з самим собою в протиріччя. Не знаю, як можна наказати собі любити, а тим більше всіх…

Керівник нашої групи, характеризуючи мене, поскаржився на мене моєму колезі – налагоджувальникові:

– Він не вміє з усіма ладити… На що мій товариш відповів: – Ви жалкуєте про те, що він геть позбавлений професійних якостей повії?…

Коли мені передали зміст цієї розмови, це, звичайно, дуже підлестило моєму самолюбству, але я подумав, що мені, ох, як багато ще треба працювати над собою, щоб, хоч якось, виправдати цей кредит довіри.

Потрібно намагатися до всіх ставитися без упереджень, а головне – доброзичливо, бо ніколи ще зло не породжувало добро, особливо щодо тих, що те зло творять. Правда надлишок добра часто сприймається, як слабкість що в більшості випадків, в свою чергу, породжує зло… Чи випливає з цього, що зла в світі більше, чи і в цьому має дотримуватися рівновага?

25 квітня.

Ще з ночі Ерденет потрапив в оточення військ генерала Тумана. Рано-вранці його передові частини нечутно спустилися з сопок і, як годиться наступаючому противнику, насамперед зайняли вокзал і аеропорт. Ерденет здався без бою на милість переможця, повітряний і залізничний транспорт був паралізований і нам, замість запланованого вильоту в Улан – Батор, на АН – 2 довелося задовольнятися звичним автомобільним транспортом.

Вже не ранній, але все ще ранок. Незвично м'яке, вологе повітря, мрячить теплий дощик, створюючи, як не дивно, якийсь домашній затишок…

Ми, четверо добровольців чекаємо рейс на Улан-Батор. Їхати не хочеться. Скрашуємо час бравадою і жартами. В сопки прийшло весняне синє диво – з бурої трави, з висохлою за зиму жорсткої трави проклюнулися мільярди квіток сну. Це пухнасте диво м'яким синім килимом вкрило сопки. Небо віддало сопках свою синяву і від щедрості своєї стало ще синіше. Небо немов вихлюпнуло свою блакить на землю…