Зінаїда Луценко - Свята Марійка

– Я квартиру продати не можу, бо у мене є діти! – казав вітчим.

– А у мене що, своїх дітей нема?!

– Ото, Наталко, як прийде твій жених з армії, ви зразу ж і розписуйтесь, і переходьте жити в хату. Бо мама твоя ще молода, рано їй себе закопувати в землю! – підбивав на швидке заміжжя вітчим.

– А я ще заміж не спішу! – відказувала йому Наталка. – Я ще буду вчитися! Після училища поступатиму до інституту, мені ще заміж рано!

– Ну й егоїстка ж ти… – хитав головою вітчим, всовіщав: – Мама ж тебе ростила! А ти їй – що? Хіба ти і для неї не хочеш щастя?

– Хочу…

– То ж знай: я довго жити сам не буду. Як не переїде мама до мене вже за рік, то я собі когось іншого знайду, одиноких жінок у місті вистачає!

І Наталка вирішила, що її мама не повинна жити сама…

На сватанні Денисова теща пообіцяла:

– Дарую молодятам цю хату! Після весілля перепишу її Наталці!

– А не буде так, свахо Марійко, – питала Денисова мати, – що ви із новим чоловіком не зживетесь, а їм тоді не буде де діватись? Бо я свого сина у прийми не віддам!

– Не бійтеся, свахо Варко! – запевняв вітчим Наталчину майбутню свекруху. – Я вам клянусь, що Наталка із Денисом у своїй хаті житимуть самі!

– Ну, дивіться ж… Щоб не вийшло якось по-іншому!

– Я вас запевняю! Клянусь своїм здоров’ям!

Та ще й колишній кавалер припхався! Вийшла Наталка за ворота – а він стоїть!

– Чого ти сюди ходиш? – заозиралась злякано на вікна, там горіло світло, гості ще гуляли.

– Може, ти передумаєш?… Я люблю тебе! Я не зможу без тебе жити! Ще не пізно: виходь за мене заміж?

– Ото дивний, – Наталка розізлилась, – коли б я хотіла вийти заміж за тебе, то б вийшла! Але сьогодні у мене сватання, я люблю Дениса!

– А мене не любиш?

– Ні, Андрійчику, не люблю! Я ніколи не буду твоєю, я виходжу заміж. А ти шукай собі іншої дівчини і не нароби мені лиха! Йди, бо як побачать люди…

Завагітніла Наталка у сімнадцять.

Приїхала вона з училища додому, і зранку їй стало зле, аж ухопилася руками за стіну.

– Ой, щось мене млоїть, – сказала Наталка матері.

– Може, ти вже вагітна?

Як повернулася до міста, відразу ж пішла до лікарні.

– Якщо щось і є, то строк ще дуже малий, – не була певна акушерка. – Приходь, дівуле, тижнів за два.

А за два тижні…

– Будеш записуватися на аборт?

– Це ж чому?!

– Ну, дивись, як знаєш… – лікарка підозріло подивилася на обручальний перстень на пальці у Наталки, а потім на її дві довгі коси, по-дівочому випущені на груди. – Ти хоч справді замужем? Бо знаю я вас, студенток! Бродите тут ночами п’яні, зваблюєте хлопців, а тоді вагітнієте бозна від кого, і плачетесь… Думай, аби не було пізно!

– Я замужем!

– Ну, тоді йди і ставай на облік.

У листі до чоловіка Наталка написала: у нас буде дитина!

Вона так і не закінчила навчання, бо народила Зойку, і вони із Денисом перейшли жити у свою хату.

Спочатку з ними жила мати, та потім вона поїхала до вітчима, і молоді зосталися самі.

Ото стільки й було їм відміряно тихого подружнього життя!

Денис вставав у будні вдосвіта. Наталка із радістю готувала йому сніданок, він забавляв дитину. Потім Наталка цілувала Дениса – на порозі. Він ішов на роботу, а вона прибирала все зі столу, замітала хату, вкладала дитину спати й сідала відпочити біля телевізора. А коли дитина прокидалася, годувала і йшла з коляскою гуляти, читала книжку.

Увечері Наталка із радістю зустрічала Дениса із роботи.

Перший Новий рік у своїй (ще материній) хаті Наталка і Денис святкували разом із його батьками.

– Наталко, у моїх батьків поламався телевізор, нехай вони прийдуть, подивляться із нами «Вогник»? Та й веселіше буде разом! Моя мама із дитиною побавиться? – попросив Денис.

– Чого ж ти мене питаєш? Нехай приходять! – дозволила Наталка.

І наступного дня стала ще від самого ранку до плити. У вісімнадцять вона вміла небагато, але гарно постаралася: накрутила цілий баняк голубців, насмажила пухких котлет, стушкувала казанок капусти, нафарширувала з десяток яєць, спекла добрячого торта. А тоді ще й роздумалась, що буде мало – все ж таки це було свято, – і накрутила налисників із паштетом, повну гусятницю, і молочного киселю зварила, і нарізала ковбаси… Увечері Наталка зварила ще й картоплі, відкрила банку маринованих помідорів, нарізала на миски сало із сиром, поклала оселедця.

За столом свекруха Наталку похвалила.

– Їж, батьку, їж! Усе розкуштуй! – казала вона до свекра. – Бач, як наша невістка гарно зготувала!