Зінаїда Луценко - Свята Марійка

Майже усі хлопці наллялись алкоголем для сміливості, деякі уже й відкрито курять – навчанню кінець, атестат у кишені, кого боятись?

Але деякі… Між ними – й Андрійчик…

– Та випий, буде весело! – умовляють його Максим із Денисом. – Будеш танцювати!

– Я й так буду.

– Та невже? Ану ж бо, – і переморгуються між собою.

Танок у колі, під швидку музику. В основному, дівчата скачуть, мають яскравими подолами – гіпюрами й воланами від випускних суконь. Непевно ставлять ноги, бо котрі й уперше взуті у туфлі на високих підборах.

Хлопці ще стоять.

Аж ось заграли повільний танець. Із гурту вийшов Максим і попрямував до яскравої зграйки щебетух, вихопив звідти тонесеньку й високу Наталку, ухопив її лапищами за сліпучо-біле мереживо, шарпонув, аж війнувся на голові густий сніп кучерів, укладених до випуску у високий хвіст, спеціально. Щось зблиснуло в останніх променях вечірнього сонця, неначе зірка чи іскринка, і полетіло в густу траву.

Андрійчик те помітив. Йому аж дивно, і чомусь так цікаво стало – а що ж то таке там впало? – що він не посоромився підійти й підняти. Звичайна шпилька, якою заколюють волосся, лежала на його руці. На згині – дротяний кружечок, у ньому росинкою поблискує камінчик. Таке от диво…

Добре, що ніхто того не помітив, бо засміяли б! Андрійчик сховав заколку до кишені і став спостерігати за танцями. По широкому майданчику кружляли пари, хлопці невміло переставляли ноги, час від часу наступаючи на довгі подоли суконь, дівчатка манірно відводили убік очі, поправляли шлейки, роззиралися довкруж – чи хтось це бачить?

Все дужче вечоріло…

Далі грала музика. Танцюристів ставало більше.

Ось уже й Денис підхопив собі партнерку – ту ж таки Наталку, повів її повільно, тримаючи за обидві руки дуже обережно. Закружляли у самому центрі кола – вальс. Наталка вміла гарно танцювати, ходила кілька років на гурток, а Денис деякий час був її партнером.

Усі аж розступилися.

– Яка ж гарна пара! – почув Андрійчик поряд біля себе, як якась бабуся, що прийшла, либонь, подивитися на онуку-випускницю чи випускника, ділилася враженнями із сусідками.

– Молоді всі гарні!

– Ой, не кажіть! Ви подивіться на цього Дениса, а на Наталку! Яке у неї плаття? Мов молода на весіллі! От уже гарно вбралась!

– А Денис їй таки до пари. Який же дуже гарний хлопець! І де мої молоді роки? Гай-гай…

– Ото згадала баба, як була дівкою!

Так собі перемовлялися жінки, аж Андрійчику й самому стало цікаво. Придивився пильніше до Наталки, пригадав, як бавились у дитинстві… І раптом щось гостро вкололо його в груди. Скрикнув, засунув пальці до кишені, вийняв, подивився – її заколка, Наталчина! Міцно стиснув у кулаці…

Добре споночіло. Світломузика кидала на розпашілі обличчя чудернацькі тіні. Заграв «Дым сигарет с ментолом…» , Андрійчику чомусь дрібно застукотіло-заходилось серце.

І хоч який був несміливий, але наважився. На ватяних ногах підійшов до Наталки, простягнув долоню, набрав повітря в груди… Аж тут – з одного боку до них іде Максим, а з іншого – біжить Денис! І Денис першим ухопив дівчину за руку. Максим – собі, за другу.

А Андрійчик…

– Наталко, можна запросити тебе на танець? – став просто перед нею, струснув білявими віями. Вона, мабуть, щось пригадала, оглянула його з ніг до голови й задерикувато посміхнулась:

– Можна!

– Як? – здивувалися в один голос Денис із Максимом.

– Ходімо…

Чомусь вибрала його – несміливого, незугарного у своїй по-юнацьки ще незрілій стрункості.

А він тримав її, як коштовність. Обережно торкався тремтячими пальцями до стану, боявся дихати. Аж руки йому спітніли. І обличчя. І по спині відчув патьоки. Сором… Але вона не відкинула бридливо руку, не відсторонилася від нього. Йшла поряд, у парі, як лебідка.

Андрійчик не міг повірити у своє щастя. Наталчина голова була у нього під підборіддям, і він насолоджувався-вдихав п’янкий аромат від її волосся, дивився на опущені вії, на уста, на шийку, ще нижче – де у трішки завеликому декольте біліли маленькі груди.

Умирав…

Після танцю повів назад на своє місце, але не так, як інші хлопці, а тримаючи за руку.

Уже й пора було відпускати, а він – не смів, чекав, коли вона прийме свою, сама.

І вона відпустила. Відвернулася від Андрійчика і сміялась, щось розказуючи дівчатам.

Він тепер далеко не відходив, стояв поряд. І коли заграла весела пісня, пішов у танець.

– Ти що це, ей?! – перегукував музику Максим. – Накинув на Наталку оком? Гляди, за нею Денис давно вже упадає! Вони давно вже зустрічаються! Хіба не знаєш?