Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

Того ж року Богдана не стало. Зрозуміла, що не пережив удруге туги за Україною.

– Пані Ірено, прошу вибачити мені. Може, це буде не вельми тактовно, але ви прожили надзвичайне життя, на мою думку. І чи ви коли-небудь мріяли про таке? – захоплено запитала Зося.

– Ах, Зосю… Мені на долю випали великі випробування. Не знаю, чи взагалі можливо було собі таке уявити. Але я щаслива жінка. Щаслива людина. У моєму житті було велике кохання. Не кожному воно раз випадає, а я мала аж двічі. Перше дало мені себе – Ренату Богданську. І якби не Друга світова війна, заміжжя за Боруцьким, я переконана, що б до кінця свого життя співала б – «Тео-джаз», до якого пішла після «Ябця», мав неабияку популярність у Радянському Союзі. Хоч нас і таврували буржуазною музикою, однак… А згодом певно би викладала, – і враз голосно та переривчасто засміялася, як-то кволо часом можуть зробити старші люди. – Але без свого коханого чоловіка, генерала Андерса, я б не стала Іреною Андерс. Не стала б разом із ним відстоювати права поляків у діаспорі. Бонді таки мав рацію: мусиш тримати зв’язок зі своїм корінням. Пам’ятати, хто ти є. Але обмеження себе лише в чомусь одному не дасть тобі можливості розвиватися, переходити на інший ступінь твоєї особистости. Звужує її рамки. Якби тоді не переусвідомила себе, загинула б, закатували б у сталінських таборах. А ще не народила б Анну-Марію, яка продовжує мою справу відстоювання прав поляків закордоном. Я щаслива, Зосю. Я дякую Богові за все, що він мені виділив на моєму шляху. І ніколи, незважаючи на війни, першу і другу, еміграцію та військові походи крізь континенти, ніколи я б не побажала собі кращої, легшої долі, аніж ту, яку отримала.

– То все так комплікативно, [99] Комплікативно – ускладнено. прошу пані. Мені трудно то все навіть уявити, а не так, щоб пережити, – зворушено мовила компаньйонка. – Різні життєві колізії, пані Ірено, вимагали від вас крицевого характеру і волі. То непросто для жінки, а особливо для творчої. То, мені здається, вимагає великої мудрості, а пані була ще така молода і недосвідчена…

– Немає рецепту мудрості. Досвід, звичайно, дуже допомагає. Але то все залежить від ситуації, Зосю. Хіба що приймати адекватні моменту рішення. Часом це емоції, а часом раціональне мислення… Людина повинна змінюватися під впливом обставин. А коли на шальках стоїть твоє життя, то ти здатен приймати швидкі рішення. – І додала, видихнувши: – Війна щастя не приносить, але багатьом постатям виковує долі.

Це був перший і останній візит Ірени Андерс, у дівоцтві Ірини Яросевич, відомої як Рената Богданська, до міста її краси, молодості і слави. За два роки вона відійшла у вічність і похована поруч із чоловіком, командувачем, генералом Польських збройних сил в Італії, під Монте-Кассіно. Певно, що тільки завдяки її безпосередньому впливу на Владислава Андерса військові УНА під командуванням генерала Павла Шандрука, [100] Павло Шандрук – командувач Української національної армії. які здалися американцям, не були етаповані до СРСР, де їх безсумнівно чекав розстріл за зраду. Генерал за них заступився, і вони залишилися живими.

Бельканто ( італ. bel canto) – стиль вокального виконання, особливо поширений в італійському оперному мистецтві XVII–XIX століть. Стиль бельканто вимагає від співака досконалої техніки володіння голосом, бездоганної кантилени, віртуозної колоратури, майстерного філірування, тривалого дихання, виняткової мелодійної зв’язності, легкості та вишуканості голосоутворення, емоційної насиченості співу.

Йдеться про Галичину.

Не потурайте ( польськ .).

«Громадський голос» – газета, що з різною періодичністю та під різними назвами («Новий громадський голос», 1904–1905) виходила у Львові (1895–1939). На її сторінках друкувалися І. Франко, М. Павлик, Осип Маковей, Марко Черемшина та ін. Газета в різні періоди свого існування еволюціонувала від соціалістичних орієнтацій до націоцентричних.

Василь Стефаник – відомий український письменник, новеліст.

Олекса Новаківський – відомий український художник, педагог.

Діти, кухня, церква ( нім .).

«Стшельци» – «стрілецький союз» – польська парамілітарна соціально-освітня організація, була створена у 1910 році у Львові та діяла до 1914 року, що стало основою для побудови військових структур Польських Легіонів.