Тетяна Пахомова - Карпатське танго

– Ні, ні… – Усі аплодують, а Ізабель цілує мене в щічку й шепоче:

– Не переживай за мову. У тебе все добре виходить. Окрім того, на твою користь психологічний ефект помилки: «Якщо ви недосконалі, то люди будуть любити вас більше» [12] Відомий також як ефект «сідання в калюжу» (англ. pratfall effect ). Уперше його сформулював американський соціальний психолог Е. Аронсон у 1966 р. . Твій акцент майже непомітний. Головне, що ти щирий.

Для дітлахів настає час розбивати піньяту. Цей зворушливий звичай, запозичений у мексиканців, прижився тут. Мішечок із солодощами вже підвішений на дереві, а дітлахи із зав’язаними очима по черзі намагаються поцілити в нього палицею. Під веселі крики мішок падає, малеча з блиском захоплення в очах розбирає його вміст. Мені в голову приходить одна чудова ідея. Тихо раджуся із сеньйором Томасом – він дає згоду. Швидко збираю нову піньяту з бананів, булочок і цукерок і поспішаю до клініки. Мої хворі ще не сплять. Обличчя розквітають усмішками.

– Ну що, розіб’ємо піньяту? – підвішую мішечок зверху на одвірок.

Тимчасово однорукі й одноногі дорослі ненадовго стають дітьми: шкутильгають, але регочуть і підскакують. Солодощі розходяться за мить. Мої пацієнти щасливі, я теж. Дорогою додому мене затягують на новорічну дискотеку. Кілька хвилин придивляюся й відтак намагаюся повторити танцювальні рухи. Схвальні відгуки й поплескування – удалося! Виходжу геть спітнілий і поспішаю додому. І тут танці! Дикі, нестримні індіанські танці! Я люблю тебе, Гондурас! Тільки б трохи снігу сюди, хоч на Новий рік. Щоб отак, як колись у Карпатах, з гірки в-ж-жух!

«Господи, пробач мені, що майже не молився… Я ніколи не звертався до тебе з проханнями… Ти, вища сило, що звідусіль сигналиш своїм сліпим дітям ідеальними пропорціями золотого перерізу як свідченням своєї присутності… Пробач мені, що ніколи не дякував Тобі за все і… що ще?.. Не знаю…» – шепочу, крутячи хрестик у руках. Крики Ізабель стають нестерпними. «Господи, допоможи їй розродитися… Ти ж добрий до нас… Отче наш, ти, що єси…» Моє очікування теж стає нестерпним. Хочеться піти й допомогти, та дружина заборонила:

– Не хочу, щоб ти приймав мої пологи. В інших скільки завгодно, але не в мене. Не хочу, щоб у момент нашої близькості ця картина зринала перед твоїми очима. Навіть не смій заходити. Наші стосунки мають бути насамперед красивими.

Спочатку я наполягав:

– Не буде в мене такої картинки…

Ізабель була непохитна.

– Навіть якщо в тебе її не буде, то цей незручний спомин перешкоджатиме мені. Не хочу. Он, Елвіс Преслі ніколи не кохався з жінками, що мали дітей. Мати його єдиної доньки стала глибоко нещасною людиною: після пологів вона перестала цікавити обожнюваного чоловіка. Не знаєш, чому Елвіс так чинив?..

Не знаю. Це загадка для дідуся Фрейда та його учнів. Але я, як поціновувач краси й особистої свободи кожного, відступив. Не треба було… Нарешті стає тихо. Коли мені виносять маля й дають потримати, щось величезне й ніжне накриває мене з головою. Дівчинко, моя кровиночко… Я все-все зроблю в цьому світі для тебе, присягаюся…

За чотири місяці я вирушаю до Тегусігальпи, на нове місце інтернатури. Дев’ять місяців у клініці Сан-Феліпе дали мені дуже багато. Я вмію розмовляти з пацієнтами і про хворобу, і ні про що, вести записи іспанською, опанував багато небачених до Гондурасу медичних приладів. Близькість до США сприяє гарному забезпеченню медичним устаткуванням. Воно не завжди нове, але в робочому стані й ефективне. Директор клініки, прощаючись, дав мені дуже схвальні оцінки. Мої документи про проходження інтернатури поки що бездоганні. Проте Ізабель і крихітка Марія залишаються в домі батька. Та, правду кажучи, це навіть утішає мене. Попереду півроку безоплатної роботи без житла й з тридцятьма доларами в кишені. Вирушати з такими активами в інше місто з маленькою – ризик. Та й не думав, що маленькі діти потребують стільки догляду. Чогось у дитинстві, коли моя сестричка була маленькою, на це зовсім не звертав уваги. Та тепер я зрозумів, що мої батьки здійснили справжній подвиг, узявши на себе відповідальність за аж чотири нові життя. Правду кажуть, що батьків починаєш розуміти, коли сам стаєш батьком.

Запити в моєї малечі поки що мінімальні: спить, їсть і знову спить, розкинувши ручки. Думаю, що до того часу, коли вона почне тицяти крихітним пальчиком у вітрини магазинчиків з іграшками, я вже зможу заробляти на те, щоб туди заходити. Як і в численні ювелірні крамнички, щоб потішити свою кохану. У Гондурасі ці індикатори достатку й чоловічої щедрості трапляються на кожному кроці: країна видобуває і срібло, і золото. Мініатюрні шедеври тішать око загадковими індіанськими мотивами й довершеністю, ними можна милуватися довго-довго… А поки що вперед, до омріяної лікарської ліцензії.