Дэниел Киз - Війни Міллігана

Працівники Комітету повезли Біллі шукати квартиру в бюджетних районах, але не звернули увагу на той факт, що Біллі був добре відомою особистістю, і не підготували варіанти заздалегідь. Вони разом їздили заповнювати заявки на різні квартири, але варто було людям почути ім’я майбутнього пожильця, як вони відразу грюкали дверима просто у нього перед носом. Таке ставлення зачепило два негативні аспекти стану Біллі: його почуття «інакшості» у суспільстві та його нарцисизм. Шейла Портер вважала, що їм варто було заздалегідь підготуватись і убезпечити Біллі від таких ситуацій — але вони лише виконували звичні інструкції.

Загалом у Комітеті намагалися підлаштувати Біллі під свої звички й сценарії і чекали, що Шейла їм у цьому допоможе. А сам Біллі сподівався, що Шейла переконає їх грати за його правилами.

Вона чудово розуміла, як саме Біллі реагуватиме на цю ситуацію: застосує звичну стратегію «розділяй і володарюй». Щойно вона помітила перші ознаки цього, твердо сказала собі: «Ну от, знов почалося. Е ні, я в цю гру не гратиму». Шейла відразу зателефонувала Філіпу Кессу, голові Комітету:

– Єдине, на що я ніколи не погоджувалася, — це змушувати Біллі поводитися так, як треба. Це просто не спрацює — це не терапія. Так само вже було раніше — і в результаті всі програ`ють, а Біллі повернеться до лікарні.

Кесс запитав, що ж вона пропонує, і Шейла відповіла: — Я маю бути єдиною людиною, яка ним опікується. Таким чином я хочу позбавити його можливості «розділяти й володарювати» — за браком людей йому просто нікого буде розділяти. Я хочу, щоб з ним працювала одна-єдина людина.

Кесс пообіцяв подумати про це, і за кілька днів передзвонив:

— Ви маєте рацію. Навіщо нам заново вигадувати колесо? Я переглянув усі записи — і справді, кожного разу все відбувалося саме так. З якоїсь причини щоразу як справа стосується Біллі — система починає ганятися за своїм хвостом, натикається на якийсь внутрішній конфлікт і зрештою руйнується. Тож це правда: єдиний спосіб цього уникнути — дозволити вам бути його терапевтом і звітувати перед судом.

Вона погодилася на ці умови і взяла на себе обов’язок повідомляти суддю Джонсона про виїзди Біллі за межі штату. Варто було одній людині взяти на себе роботу з ним — і його стан одразу суттєво покращився.

Протягом наступних шести місяців Біллі спокійно працював оператором комп’ютера в Департаменті психічного здоров’я Огайо. Квартиру знайшла йому Шейла Портер. Увесь свій вільний час — вечори й вихідні — він проводив за малюванням.

20 січня 1989 року Біллі зателефонував Ґері Швейкарт. Він повідомив, що Верховний суд Огайо одностайно вирішив: чотири роки тому було порушено конституційні права Біллі (коли помічник шерифа Аллена записав на диктофон розмову між Біллі та Ґері у справі стрілянини в сараї).

— Виходить, тепер Шумейкер не зможе використати цей спектакль з рушницею для того, щоб кинути мене за ґрати? Друже, ти вже вдруге врятував мою дупу.

— Якби ти був звичайною людиною — так би й було. Але у твоєму випадку суд дає тобі одне — і забирає інше. Так, вони дійсно дійшли висновку, що твої права було порушено і що запис розмови з адвокатом на плівку має «суворо засуджуватися в усьому світі» — та, попри це, вони не знімають з тебе обвинувачень. Вони відправили цю справу назад у Афіни, де її розглядатиме новий суддя. Він уже вирішуватиме, чи був запис зроблений навмисне, щоб здобути конфіденційну інформацію, і чи вдалося стороні обвинувачення дізнатися щось про нашу стратегію захисту.

– І потім відділ УДЗ відправить мене назад у в’язницю.

— Я обіцяю тобі, що ти не повернешся до в’язниці.

– Ґері, не треба давати обіцянок, яких не зможеш дотриматись. Я глибоко тебе поважаю. І я завжди знав, що на мене хтось полює — хтось занадто могутній, щоб я чи навіть ти міг його подолати.

— Біллі, я хоч раз тебе підводив?

— Ні, але…

— Тоді не панікуй. І не тікай. Роби що завгодно — тільки не тікай.

Час швидко спливав, і це неабияк тиснуло на Біллі та Шейлу Портер. Його контракт на неповний робочий день у Департаменті психічного здоров’я закінчувався вже у березні, а на горизонті так і не було жодної іншої пропозиції. За умовами його звільнення він мав будь-що знайти роботу — інакше його повернуть у Психіатричну лікарню центрального Огайо.

Шейла зустрічалася з директорами різних установ — і навіть якщо вони хотіли взяти Біллі, то всі їхні співробітники рішуче відмовлялися працювати з ним. Самі лише глухі кути. Жодного рішення. Ніяких відповідей. У відчаї вона зателефонувала старому другові Джеррі Остіну — аби лише з кимось поговорити. Він колись працював у соціальному секторі Нью-Йорка, а наразі був політтехнологом (коли Джессі Джексон балотувався у президенти, він керував його виборчою кампанією).