Ким Тхюи - Ru

Одного разу її волосся загорілося, і доки брат встиг вихлюпнути їй на голову воду з-під брудного посуду, згоріла частина поліестерової сорочки. Вона була вкрита салатом-латуком, дольками зеленої папайї, стручковим перцем і рибним соусом. Наступного дня перед ланчем я навідалася до неї з пропозицією прибирати в офісі й записатися на курси кулінарії й англійської мови. І була впевнена, що задовольню її найзаповітнішу мрію. Вона, однак, відмовилася геть від усього, просто кивком голови. Тож я поїхала з Ханоя, залишивши її там на клаптику тротуару, так і не зумівши повернути її погляд до горизонту без диму, як і таку героїчну істоту, як Ань Фі, як багато інших людей, яких було ідентифіковано, названо й визначено героями у В’єтнамі.

Мир, породжений жерлами гармат, створює сотні, тисячі анекдотів про хоробрих людей і героїв. Упродовж перших років комуністичної перемоги у книжках з історії бракувало сторінок, щоб умістити всіх героїв, тож вони оселялися в книжках з математики: скільки літаків товариш Конґа збив за тиждень, якщо збивав по два щодня?

Тепер ніхто не вчився рахувати з бананами чи ананасами. Класна кімната перетворювалася на величезну гру «Ризик» з підрахунком загиблих, поранених чи полонених солдатів і патріотичних, грандіозних, барвистих перемог. Зате кольори передавалися через слова. Малюнки були монохромними, як і люди, можливо, для того, щоб ми не забували темного боку реальності. Ми всі мали носити чорні штани і блузки темних кольорів. Інакше солдати в одностроях кольору хакі забирали на постерунок для допиту чи виховної бесіди. Заарештовували також дівчат, які підмальовували очі олівцем і накладали блакитні тіні на повіки. Вони вірили, що в них підбиті очі і вони стали жертвами капіталістичної наруги. Можливо, саме через це й було знято небесну блакить із першого комуністичного в’єтнамського прапора.

Коли мій чоловік одягнув червону футболку з жовтою зіркою на грудях і вийшов на монреальські вулиці, в’єтнамці з нього насміхалися, а мої батьки змусили роздягтися й натягнути трохи затісну футболку батька. Навіть якби я сама ніколи її не одягла на себе, я не перешкоджала чоловіку її купити, бо сама гордо пов’язувала червоний шарф на шиї. Я інтегрувала цей символ комуністичної молоді у свій гардероб. І навіть заздрила друзям, в яких на трикутничку, що виглядав з-під коміра було вишито « Cháu ngoan Bác Hо » [8] «Слухняні діти дядечка Хо» (в’єтнам.). . Вони були «дорогими дітьми партії», для мене цей статус був недоступним через моє походження, незважаючи на те, що я була першою в класі чи посадила найбільше дерев, думаючи про батька нашого миру. На кожній чорній дошці в кожному класі, кожному кабінеті й кожному будинку мало висіти бодай одне фото Хо Ші Міна. Його фото замінювало навіть фото предків, яких доти ніхто не наважувався торкатися, адже вони були священними. Усі предки — будь вони гравцями, нікчемами чи бузувірами — ставали людьми шанованими й недоторканними одразу після смерті, щойно їх поставили на вівтар з пахощами, фруктами і чаєм. Вівтарі мали завжди бути припіднятими, щоб погляд предків вивищувався над нами. Усі нащадки мали носити предків не в серці, а над головою.

Зовсім недавно я побачила в Монреалі бабусю-в’єтнамку, яка запитала в свого однорічного онука: «Thuong Bà d dbu?». Не доберу, як перекласти цю фразу, в якій усього чотири слова, два з яких дієслова: «любити» й «носити». Буквально це означає: «Любити бабусю носити де?». Малюк рукою доторкнувся до голови. Я геть забула цей жест, який маленькою сама робила тисячу разів. Я забула, що любов іде від голови, не від серця. В усьому тілі важливою є лише голова. Дотик до голови в’єтнамець сприймає як образу, не лише для нього одного, а для всього генеалогічного дерева. Так соромливий восьмирічний в’єтнамець перетворився на розлюченого тигра, коли його квебекський товариш по команді погладив його по голові, вітаючи з першим пійманим м’ячем у футбольному матчі.

Якщо інколи знак приязні може бути сприйнятим за образу, можливо, жест любові не є універсальним: і його треба перекладати з мови на мову, а також вивчати. У в’єтнамській мові жест любові можна класифікувати й вирахувати завдяки специфічним словам: любити, бо до смаку ( thích ), любити, не будучи закоханим ( thuong ), любити закохано ( yêu ), любити до сп’яніння ( mê ), любити сліпо ( mù quáng ), любити із вдячності ( tмnh nghїa ). Отже, любити просто так, любити без голови — неможливо.