Іван Байдак - Тіні наших побачень

Як варіант, у разі якщо попередній не увінчається успіхом, я буду проявляти більше наполегливості, тому стежитиму за її діями, щоб зрештою, коли досконало знатиму розпорядок дня героїні, ми випадково зустрілися в єдиній, на той час переповненій, кав’ярні міста. Далі, враховуючи відсутність альтернативи, я буду змушений підсісти до неї, і ми, поступово зав’язавши розмову, посилаючись на зайвий гамір, із часом покинемо заклад і усамітнимося в її студії.

Зрештою я можу підійти до питання практичніше. Удати, що мені потрібна її допомога (перед тим попросивши скерування в Жанни). Звісно, краще б, якби вона була, для прикладу, медсестрою, тоді б на мене не впала тінь підозри, утім, що дивного в бажанні близького знайомства двох творчих людей?

Я міг би також організувати творчий вечір, який вона, звісно, відвідала б. А це чудова нагода познайомитись: мовляв, я помітив її та вирішив заговорити. Звісно, спочатку на нас чекає формальна частина. Вона, як і решта, запитає про моє походження, причини переїзду і терміни перебування в їхньому місті. Я, своєю чергою, намагатимусь сказати все те, що вона хоче почути. Власне, я чинитиму все від мене залежне, щоб уже найближчим часом вона не могла опиратись.

Здається, це саме те, чого я потребував, — відчуття, що ти можеш викликати реакцію в інших. Усвідомлення емоційної влади та чужої залежності. Коли один-єдиний доторк рук спроможний завести, а погляд — обеззброїти. Коли вона закохується без зайвих думок і страху розчарувань. Втікає з обіймів за мить до того, як їй це мало б сподобатись, і дає ніжності рівно стільки, щоб захотілось отримати ще. Із цим не могли б зрівнятися ані рухи вправних гейш, ані розмови світських дам — лише незіпсованість і чистота цього малого створіння... Тоді я навіть не подумав би розраховувати на щось більше. Можливо, вона прагнула спробувати незвіданого. Мені ж хотілося забутись.

Здається, я трішки відволікся. Якщо чесно, мені це притаманно. Утім, тепер я не міг собі цього дозволити. Основні події мали відбуватися зі мною в екрані монітору, що не так уже й погано. Зрештою, це лише історія, що має вилитися на папері. Тільки чомусь вона видавалася значно реальнішою.

— Про що ти пишеш? — Жанна запитала мене якось між іншим, чим, власне, і привернула мою увагу. Щоправда, ненадовго. Слухати відповіді вона не збиралася.

Ця історія відбулася настільки давно, що й згадувати її не зовсім личило. Якщо й згадував, то здавалася вона надто недоречною й віддаленою від реального стану речей. Утім, вона досі жила в моїй пам’яті.

Вони стояли дещо поодаль одне від одного, хоча, здавалося, хотіли взятися за руки. Вона впевнено дивилася на нього, він уперто відводив погляд. Падав дощ, і зривався сильний вітер, було похмуро і прохолодно. Біля неї була валіза, осторонь стояв автобус. Очевидно, вона їхала кудись. Очевидно, він не мав її відпускати. Ця історія тривала рівно мить, ніхто б нічого не запідозрив, навіть якби вони хотіли тоді змовитись. Ніхто б не надав значення, якби вони відверто відкрили те, що так старанно хотіли приховати. Ця мить була для них як ціла вічність, і, здавалося, після цього мала б опуститися завіса. Але потім він звів на неї погляд, а вона щось сказала йому. Після чого ще з хвилину стояла незворушно, а потім неохоче обернулась і пішла. Збоку це могло скидатися на невдале прощання, мовчазну сварку чи безслівне розставання. Варіан­тів багато, і ніхто не міг би сказати напевно. Я бачив цю історію. Але вітер не дозволив мені почути її слова.

Жанна таки не слухала. Несподівано взялася витирати пил і про себе начитувала якийсь вірш. Вочевидь, тренувала епізод для кастинґу. Ця картина мене потіши­ла і стерла невдоволення з мого обличчя. Жанна грала свою роль, і з цим ніяк не можна було сперечатися.

— Про що думаєш? — запитала вона, помітивши мій пильний погляд, однак слухати знову ж таки не збиралася. Тому я також повернувся до своєї п’єси.

Я вже уявляв її непідкупну наївність, її ненаграну стриманість. Згадував її плавні рухи і, на щастя, не намагався їх відтворити. Натомість уявляв імовірний розвиток наших стосунків. Зараз я про Єву. Оскільки раніше я вже вирішив не поспішати з подіями, то під час перших наших зустрічей торкатимуся лише тем мистецтва, натхнення та внутрішнього світу. Це має їй сподобатись і більше до мене схилити. У моєму ж випадку це буде перевіркою на витривалість. Здається, я надто дорослий і більше не надаю фізично-побутовим потребам надмірно емоційних відтінків. Їй про це знати не варто. Їй, навпаки, ще варто вірити. Можливо, з цього вийде щось протилежне досвіду, якого довелося нажити мені.