Юрий Андрухович - Коханці Юстиції

Ще одним джерелом є ті ж таки спогади Василя Яшана «Під брунатним чоботом». Залишається неясним, чи Яшан особисто перебував на той час у театрі, а чи знову маємо справу з переказом. Офіційне становище Яшана (заступник голови цивільної управи крайсгауптмана Гайнца Альбрехта) начебто зобов’язувало до присутності, ще й на почесному місці в перших рядах. Але його розповідь у книжці однозначно цього не засвідчує. Опис подій у театрі починається зі сторінки 101-ї: «Того дня йшла в театрі прем’єра веселої п’єси “Шаріка”. Під час третьої дії на залю впала поліція з шумом, криком і лайкою, як то ґестапо завжди вміло робити. Зі сцени усунули переляканих артистів. Будинок театру обставили іззовні так, щоб ніхто не міг утекти. Жінок і дітей відокремили і по якомусь часі відпустили домів. Мужчинам, які були розсіяні по цілому будинку, на бальконі і внизу, казали всім перейти на партер, і то на його північну половину».

Звернімо принагідно увагу на дещо дивну есесівську поблажливість щодо жінок і дітей — ніби досі їм не доводилося тисячами мордувати ні перших, ні других! Але те, що жінок і дітей справді відпустили доволі швидко, підтверджують усі без винятку джерела.

Нарешті ще одне, цілком особливе свідчення. Й особливе воно з двох причин. По-перше, тому що відбиває враження дитини, точніше, 14-річного підлітка. По-друге, тому що відкриває нам перспективу Іншого. Адже цей підліток, Тадеуш Ольшанський, майбутній автор спогадів, репрезентує польську сторону. «Котрогось із листопадових вечорів, — згадує він, — у театрі, призначеному тільки для українців і німців, мала відбутися прем’єра української п’єси для дітей (тут одразу дві неточності, але друга несуттєва, а до першої зараз повернемось. — Ю. А.). З деякою заздрістю я поглядав на святково виряджені українські родини — як вони вулицею Третього Травня прямували до театру. Нам, полякам, вхід було заборонено. Не для нас тоді було й кіно» [36] Тут і далі з невеликими мовно-стилістичними змінами цитується за: Тадеуш Ольшанський. Колись у Станиславові... (Переклад з польської Наталі Ткачик, 2016). .

Насправді не існувало жодної спеціальної заборони, яка ставила би поляків нижче за українців. Що справді існувало — це заклади nur für Deutsche, nur für Arier [37] Тільки для німців, тільки для арійців (нім.). , доступу до яких не мали ні поляки, ні українці. Підрозділ есесівців, що того вечора ввірвався на виставу, було, до речі, піднято за командою просто посеред сеансу саме в такому арійському кіно «Вікторія», розташованому поруч тієї ж площі Міцкевича, за якусь хвилину-дві ходи від театру.

Те, що поляків нібито не було в театрі на прем’єрі «Шаріки», пояснюється не забороною їм відвідувати театр, а їхнім демонстративним небажанням відвідувати якусь там rusińską operetkę [38] Русинська оперетка (польськ.). . Ще чого не вистачало! Купувати квитки на якийсь безперечний примітив? Підтримувати культуру ворога? Хіба різуни-русини можуть узагалі мати бодай якийсь стосунок до мистецтва?

Тадеуш Ольшанський цих дуже ймовірних мотивів не ретранслює. Втім уже через кілька речень із його спогадів випливає, що принаймні одна полька на виставі таки була — медсестра Броня. Це вона забігла до Ольшанських просто з театру, як пише автор, «схвильована». «Вона була полькою, — визнає він, — але вийшла заміж за українця, від чого, зрештою, її застерігав мій батько, адже її наречений був затятим українським націоналістом». З її слів Тадеуш Ольшанський переповідає, що трапилось: «Після другої дії до театральної зали ввірвалося ґестапо. Перекрили всі виходи на першому поверсі й балконі. На сцену в оточенні ґестапівців із націленими на глядачів автоматами вийшов заступник шефа ґестапо Брандт (насправді на той час уже не заступник, а наступник Жахного Крюґера, тобто шеф ґестапо. — Ю. А.) і пригрозив, що кожен, хто поворухнеться, дістане кулю в чоло. Спершу обшукали і випустили з театру матерів із дітьми. Потім на сцені по черзі обшукували решту. В залі під кріслами знайшли багато зброї та гранати. Двох чоловіків дуже побили. Вже арештували і вивели близько сотні чоловіків, закутих у кайданки. Мабуть, українці готували якесь повстання, бо навіщо тоді приходити до театру озброєними?»

Це дуже влучний запит, над яким ще замислимося. Тим часом Ольшанський переказує одну з версій можливої відповіді: «Після вистави вони мали напасти на поляків і влаштувати погром». Але тут-таки визнає: «Зрештою, в поширенні такої інформації були зацікавлені саме німці».