Юрий Андрухович - Коханці Юстиції

Протягом двох років, що минули між появою цього наказу й описуваними тут подіями, вся його таємність тисячі разів ставала явною. Наприклад, вона кричала з усіх стін і стовпів міста С. червоними афішами. «Люди називали їх червоними, — свідчить Яшан, — тому що вони були друковані завжди на червоному, кривавої барви, папері». Це були списки українських в’язнів, нахапаних тут і там без розбору, переважно під час облав. Списки зазвичай складалися з двадцяти імен. Перші десять належали щойно розстріляним. Другу десятку натомість мали б негайно розстріляти, якби підпілля знову вчинило хоч якусь диверсію протягом наступних трьох місяців. Підпільників це не стримувало, а, схоже, навіть надихало — і з пізньої осені 1943 року червоних афіш робилося чимраз більше; місто ставало всуціль червоним, аж ним почав циркулювати важкуватий жарт про те, ніби у друкарні от-от вичерпається останній рулон червоного паперу.

Невідомо однак, скількох іще українців — свідомих, несвідомих, цивільних, уніформованих, поліцистів, підпільників, лісників, старост, позапартійних лікарів, інженерів, учителів, героїв, боягузів — мали би показово арештувати, взяти в заручники, закатувати і закатрупити окупанти, скільки ще червоних афіш надрукувати й розклеїти, щоб урешті стало зрозуміло: Третій Райх — не захисник, не протектор, не партнер, не опікун, не старший великий брат, а пряма протилежність усьому переліченому. (Друг «Сансара», про якого ця історія, на відміну від багатьох керівників Організації, зрозумів це давно, ще на початку злих часів — щойно долетіли перші вісті про погроми євреїв і розстріл професорів у Львові. Але «Сансара» своїми думками на рішення Організації не впливав.)

Осінь 1943 року — час остаточного, повсюдного і вже не приховуваного переходу німецької окупаційної влади до придушення будь-яких проявів української самостійності. Коли 28 листопада в гірському селищі В. було знову розстріляно десятьох «українських бандитів», то їхні тіла ґестапівці завалили верствою тіл інших — як свідчить Яшан, «правдоподібно жидівських». Наставала пора спільних ям, які вміщували всіх.

І це навіть не метафора.

Розстріл у гірському селищі В. був продовженням цілого ряду німецьких каральних заходів і зокрема Розстрілу Двадцяти Сімох. Останній же став наслідком спеціальної поліційної операції в міському театрі. Трагедія почалась оперетою.

Щоб якнайповніше відновити перебіг подій того недільного пополудня 14 листопада, вдаймося відразу до кількох джерел.

Одне з них (чотири з половиною сторінки щільного машинопису з виправленнями) має назву «Протокол з облави в українському театрі ім. Івана Франка» і є внутрішнім таємним документом Організації. Його не підписано й не датовано, але є підстави вважати, що він поставав протягом останніх двох тижнів листопада. За своїм змістом «Протокол» виходить далеко за межі означеної в заголовку облави. У ньому ж міститься короткий звіт про судову розправу та опис розстрілу 17 листопада зі списками (дуже неточними) ув’язнених і страчених, а також окремі перекази з в’язниці, на яких ми ще зупинимося. Проте починається він саме облавою: «Дня 14. листопада 1943 р. йшла в міському театрі премієра “Шаріка”. Публика була чисто українська та виповнювала театральну залю вщерть. На початку третьої дії зчинився при вході галас жінок і дітей. Було около год. 18-ї».

У цьому місці з’являється розходження, хоч і загалом несуттєве, з другим документом, де читаємо: «Біля год. 5:30 на залю театру ввійшли ґестапівці, шуцполіція і дольмечери [35] Dolmetscher (нім.) — перекладач. та аґенти і обставили всі входи та виходи». Цей другий документ, також машинопис, також підпільний звіт Організації, суттєво коротший від «Протоколу» (обсягом усього 1,5 сторінки). Його назва — «Репортаж з перебігу облави під час премієри “Шаріка” від дня 14. XI. 1943». На відміну від «Протоколу», він має не тільки дату, але й годину створення — 23 листопада, 00:35, і, що важливіше, підпис: «За спеціальними звітодавцями (учасниками) пере-повів РОБЕРТ». Є багато підстав думати, що цим «Робертом» був один із локальних лідерів і ключових діячів Організації (загине в лісовій криївці під час бою з винищувальним загоном совітів 1946-го, 27-річним, разом із дружиною, кількамісячним сином та парою-другою найближчих товаришів). Як випливає з підпису, сам «Роберт» у театрі того дня не був, його «Репортаж» є переказом свідчень інших, як він їх називає, звітодавців.