Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

Льоха зупинився, щоб перевести дух. Від постійного руху рана відкрилася, кров просочилася крізь пов’язку й виступила на одязі. Льоха дуже втомився і відчував запаморочення. Раптом із вікна Яниного дому вистрибнула її дочка. Дівчинка впала на землю, але звелася і стрімголов побігла через сад.

– Люди, допоможіть! – верещала Тоня, біжучи просто до дерева, за яким ховався Льоха. Він перехопив дівчинку, затиснув долонею їй рота.

– Тихіше, Тоню,– прошепотів.– Чого кричиш?

Тоня впізнала Льоху і трохи заспокоїлася.

– Дядьку Льохо,– прошепотіла й собі.– На мою маму напали.

– Біжи до мого дому,– наказав Льоха.– Я розберусь.

Тоня хитнула головою і швидко зникла в кущах, за якими починався сад Кравцових. Скільки разів Льоха уявляв сцену Яниного порятунку. Ось він перемагає ворогів і отримує у винагороду поцілунок. І от тепер це реальність. Але скільки їх, нападників? Льоха пошкодував, що не розпитав Тоню докладніше. Утому і слабкість мов рукою зняло. Пригнувшись, Льоха побіг до Яниної хати. За вікном чулися відчайдушний жіночий лемент і російська лайка. Він підсунув під вікно колоду і заліз до хати. Опинившись у кімнаті, почув звуки боротьби.

– Не підходь – зарубаю! – кричала Яна.

Схопивши з комода важкий чавунний свічник, Льоха рушив на голоси. Налякана Яна у розідраній спідниці із сокирою в руках стояла, притулившись до стіни. Величезний чоловік, у якому Льоха впізнав Кирпича, насувався на неї. Сокира не лякала Кирпича, ба навіть збуджувала. Комбайнер вихопив сокиру з рук дівчини й відкинув убік. Яна безсило заплакала.

– Будь ласка, не треба! – благала вона.

– Не бійся, тобі сподобається! – посміхнувся Кирпич.

– Не чіпай мене!

– Цить, дурепо!

Кирпич смикнув Яну за спідницю. І тут Яна помітила Льоху. Нападник перехопив її погляд, обернувся й упізнав свого нещодавнього товариша по зброї.

– Ти? – здивувався комбайнер.– Вижив, стерво?!

Льоха замахнувся свічником, але Кирпич перехопив його руку й ударив сам. Льоха впав ниць і відчув такий гострий біль, що ледь не знепритомнів. Сил боротися з кремезним воякою Льоха не мав. Кирпич насів на нього і почав душити, та раптом здригнувся і відпустив Льохину горлянку. Потім заточився і впав. Позаду Кирпича стояла Яна із сокирою. Її трусило. Льоха з останніх сил виліз із-під військового й підвівся. Яна, плачучи, притулилася до нього.

– Усе гаразд, Яно. Усе добре,– обійнявши, заспокоював її Льоха.

Яна раптом подивилася на Льоху якось по-новому, ніби вперше побачила в ньому чоловіка, і почала цілувати його обличчя, а потім і в губи. Як довго Льоха чекав цього, і от, нарешті, за страшних обставин його мрія здійснилася.

Ходок стояв біля вікна в кабінеті голови сільради на другому поверсі і спостерігав свято звільнення Веселого, що відбувалося на майдані. Крім Ходока, у кабінеті був ще один чоловік – невисокий на зріст, із охайно зачесаним назад сивим волоссям, у цивільному дорогому костюмі та білій сорочці. Він бойовим ножем нарізав «Бородинський» хліб на столі, вкритому замість скатертини мапою Донецької області. На столі була вишукана сервіровка: елітна горілка «Білуга», бутерброди з червоною та чорною ікрою, ризькі шпроти, «Московська» ковбаса, дві срібні чарки. Насвистуючи мелодію пісні «С чего начинается Родина?», сивий розлив по двох чарках горілку, узяв обидві й підійшов до Ходока.

– Дякую за службу, майоре! – сивий простягнув Ходоку чарку.– Росія тебе не забуде!

– Служу Отєчєству! – з готовністю озвався Ходок.

– За Новоросію! – проголосив тост сивий і, цокнувшись із Ходоком, випив та закусив шпротами.

Олія від шпротів просочилася крізь хліб і капнула на мапу, утворивши жирну пляму точно на місті Донецьк.

– Які наступні вказівки? – поцікавився Ходок.

– Добре відпочинь! – посміхнувся сивий і знов налив у чарки горілку.– Злітай до екзотичних країн.

– І довго мені відпочивати?

– Не втомився?

– Ні! Якраз апетит настав, у смак увійшов! – широко посміхнувся Ходок.– Мені і грошей не треба! Просто заради мистецтва!

– Коли треба буде, контора з тобою зв’яжеться,– промовив сивий голосом, який не визнавав заперечень.

Вони вдруге цокнулися й осушили чарки. Цього разу сивий закусив бутербродом із чорною ікрою, а Ходок знову лише вдихнув, не закусуючи.

– Можна хоча б на результат подивитися? – запитав Ходок.

– Небезпечно тобі тут залишатися,– проказав сивий.– По телеку побачиш або в Інтернеті. Там усе красиво змонтують.